Читати книгу - "Людина у човні, Vladyslav Derda"

- То он чому ми не молились, наше серце не виявляло бажання! – промовив я.

- Ви швидко вчитесь містере Колінз!

- Матіас! - мені було трохи не зручно від того що до мене звертаються містер, можливо я ще не звик до цього.

- Так, Матіас! - усміхнувся Біллі.

- То чому ще нам доведеться навчитись гостюючи у вас?

- Багато чому, ви навіть уявити не можете скільки всього вам доведеться навчитись! - він говорив ьак наче ми приїхали сюди на навчання або ж влаштуватися на робота, але ми просто приїхали на запрошення друга.

- Ну якщо мене вчитиме пресвітер церкви, то я думаю що у мене все вийде! – віджартувався я серйозним обличчям, з повагою глянувши на Біллі Гріна.

- Якщо ви не захочете бути тим ким ви є насправді, то я вам ніяк не допоможу Матіасе!

Його слова проникли глибоко в моє серце і наче розрізали моє нутро. Ай справді чи я є тим ким є? Чи я живу своє життя? Чи я живу життя іншої людини? Чи хочу я бути тим ким є насправді? 

- Ми раді, що ви нарешті приїхали! - почала Харпер. - Джошуа знав, що ви приїдете, і ми чекали цього моменту, щоб познайомитися з вами Матіасе і і вашою чудовою сім'єю!

- О так, ми знаємо багато всього з розповідей Джошуа про вас! - додав Біллі.

- Ми теж раді бути тут, нарешті вирвались із свого похмурого міста! - промовила Емілі і я з нею повністтю погоджувався.

- Дозвольте запитати містере Біллі, як ви познайомились з Джошуа? - запитав я.

- Ви ж читали лист Матіасе?

- Безсумнівно, інакше нас би тут не було! - відповів я.

- Після того, як Джошуа пережив усе те, він просто прийшов в церкву, маленьку церкву в тому місці де проходив лікування. Він був розгублений, але водночас його серце шукало прихисток, і він знайшов його там! - пояснив Біллі Грін. 

- Як називалося те місто?

- Елізабеттаун, моє рідне місто! - усміхнувся Біллі згадуючи свою батьківщину.

- То ви були пастором тієї церкви так?

- Все првильно містере Матіас, то була моя церква де я ніс своє служіння, але зараз я тут і наше місце тут, завдячуючи містеру Джошуа ми можемо жити в мирі!

- Постривайте, Елезабеттауна вже немає, як і інших десятки інших міст! 

- Немає, ваша правда, війна забрала наш дім і дім кожного кого ми знали! - з сумом промовив він.

- Нам дуже шкода, правда! - намагався я виразити своє співчуття, але в таких випадках слова були зайвими або ж не мали жодного значення.

- Можна відібрати у людини дім, але не можна відібрати любові до свого дому! - додала Харпер. Її слова були смиренними і сумними.

- Ви б повернулися туди? - запитала Емілі.

- З радістю, але наше місце зараз тут, тому необхідно пам'ятати звідки ти, але треба жити сьогоднішнім днем, щоб змінювати світ там де ти є! - відповів Бллі Грін.

Змінювати світ там де ти є - подумав я про себе.

- У вас надзвичайно чудові дітки, як їх звати? - поцікавилась Харпер.

- Давид і Натан, вони з кожним днем все доросліші ростуть просто на очах, хоч все ще діти і завжди будуть для нас дітьми.

- У ваших дітей, чудесні імена. Ви взяли їх із Біблії? 

- Не те щоб власне ми вишукували їх в Біблії, просто вони нам дуже сподобались і коли ми дізнались, що у нас буде двійня то вирішили, що саме ці імена підійдуть їм найкраще!

- І ви зробили правильний вибір, ці імена чудові, але ж ви знаєте, що їх походження Біблійне?  - усміхнулася Харпер.

- Давид - царь, а Натан - здається пророк! - схоже Емілі пригадала уроки з недільної школи.

- Так пророк, який дорікнув Давида за його гріх і виявив йому волю Бога, тому у ваших дітей символічні імена! - пояснив Грін.

- Один стане царем, а інший пророком, чи в чому символізм, що ви маєте на увазі містере Грін? - перепитав я з неабиякою цікавістю.

- Вони обидвоє значні постаті, які можуть впливати на історію і змінювати її. Хоча ваша версія теж може бути правдивою, із двох завжди хтось один стає лідером, а хтось людиною, що в потрібний момент допомагає лідеру йти вперед! - пояснив він.

- Тобто тим, хто наставляє царя? - уточнив я.

- В певному розумінні так! 

- Ми спробуємо виховати їх гідними людьми, щоб зайняти правильне місце в цьому суспільстві!

- Зараз нашому суспільстві не вистачає справжніх лідерів, ініціаторів добра і відданих справі. Після того, як за останні тридцять років ми пережили одразу дві війни, не стало справді багатьох найкращих людей, і ми мусимо заново відбудувати себе, а це справа не легка, вона потребує зусиль, жертовності і відчуття відповідальності!

- Ну не всі можуть стати тим хто поведе за собою когось!

- Це точно містере Матіас, потрібне відчуття і усаідомлення поклику у в своєму серці, без цього жодна справа приречена на невдачу!

- Наскільки великою є ваша церква?