Читати книгу - "Людина у човні, Vladyslav Derda"

- Усі в цьому містечку належить до нашої церкви, чому я надзвичайно радий!

- Ти теж Майкле? - запитав я.

- Так містере Матіас!

- А твоя сім'я?

- І моя сім'я! 

- Тоді це чудово! - зазначив я усміхнувшись.

- Ну мені вже час, зустрінемося завтра! - промовив Макл.

- Почекай Майкле, я там приготувала тобі сливові булочки візьмеш з собою!

- Місіс Харпер ви дуже милі, але не варто! - здається йому було трохи соромно перед нами.

- Майкле завжди ти так, не треба, ми не чужі тим паче ці люди теж не чужі, щоб соромитися! - усміхнувся Біллі глянувши на мене.

- Так Майкле не варто нас соромитися! - кивнув я головою.

Він кивнув мені у відповідь все ж тіжю самою сором'язливістю.

- Тримай, ще теплесенткі, привіт діткам і Маріанні! - Харпер віддала йому корзинку з смаколиками, які готували на її батьківщині.

- Дякую місіс Харперза ці булочки і за смачну вечерю. Доброї вам ночі, побачимося завтра!

- Бувай Майкле! - попрощалися ми.

- Я проведу тебе, почекай! - Грін підвівся, щоб провести водія.

- Нам мабуть теж час! - промовила Емілі.

- Якщо ви хочете вже відпочивати то будь ласка!

- Можна я вам допоможу? - запитала дружина.

- Тільки, якщо це не через ввічливість! - усміхнулася харпер.

- Що ви, я справді хочу допомогти вам місіс Харпер!

- Донечко ти дуже люб'язне диття, як і твій чоловік, ви чудова сім'я, сім'я яких зараз так мало! 

- Що ви, звичайна сім'я зі звичайними проблемами, не більше!

- Я бачила багато очей і таких блискучих, як у вас бачила мало, ви особливі доню, паиятай про це!

- Вам коаще знати місіс Харпер!

- Це не чергова комплімертарність, це важлива істина Емілі!

Смачна вечеря і затишний вечір тривали довго, але закінчились дуже швидко, години пролетіли за приємним і теплим спілкуванням з приємними людьми. Емілі допомогла місіс Харпер з посудом і прибиранням на кухні, і ми вирушили до своїх кімнат. 

Відправляючись наверх у свою кімнату, мене не покидала думка: А хто ж я насправді? З цими питаннями я і відправився на верх, щоб заснути і дочекатися завтра, щоб нарешті зустрітися з другом і в усьому розібратися. Коли ми вклали малюків спати у сусідній кімнаті, то залишилися з Емілі на одинці і ще трохи обговорили події сьогоднішнього дня.

- Вони дуже милі! - поділилася Емілі.

- Хороша сім'я! 

- Ти чимось збентежений любий. Це через твого друга? - Емілі обійняла мене за спину, ніжні руки лягли на мої втомлені плечі.

- Сподіваюсь, що завтра ми зустрінемося і все буде добре! - я поклав свою руку на її. - Усе це трохи дивно, чи не так? 

- Не знаю, мені приємно, що нас прийняли, як власних дітей! 

- Знаю, для тебе це особливе відношення!

- Як і для тебе, чи ти ще не зізнався собі? 

- У мене є ти і цього досить, є двоє чудових малюків в яких твої очі і от є друг, якого я сподіваюсь завтра зустріти! - я повернувся до неї.

- Мені б хотілося мати батьків, невже тобі не хочеться?

- Звісно мені хочеться, але це все минуле, я навіть немаю про них жодної інформації! - я був засмучений і цей сум відчувала тільки Емілі.

- Усе буде добре у нас, усе буде добре, головне не сумуй! - вона поцілувала мене. 

- Ми є одне у одного і це добре! - я поглянув на неї.

- Ти занадто напружений, залиши усе в цьому дні, завтра новий день. Краще іди до мене! 

- Що ще може бути спокійнішим ніж твої обійми кохана! - я обійняв свою дружину і поцілував.