Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

-Жах! Як мені тепер вести себе? Що одному, що другому понаговорювали дурні різної. - кажу їй 

-Не знаю. Я свого рішення не змінила. Якої була про них думки, такої і залишилася. - каже спокійно

-Так. Але ж це якось не правильно. - роздумую я 

-Правильно, неправильно. Я вибачатися не буду. 

-Я тебе зрозуміла. А і ось - дістаю з рюкзака гроші - Це за сукню. 

-Та потім би віддала - каже Соня 

-Та що потім, якщо можу зараз. Дякую, що допомогла - і посміхаюся 

-Звертайся - і бачу також усмішку на обличчі подруги 

За хвилину пролунав дзвоник 

-Тоді зустрінемося на роботі, бо у мене ж проект ще по географії

-Добре. До зустрічі! 

-До зустрічі. 

І ми пішли по своїх класах. 

ДАНЯ 

На всіх уроках які були сьогодні Ася мовчала. Вона навіть не питала чи після занять проект будемо робити. Взагалі сиділа, як мишка. Навіть не глянула в мій бік. 

Після закінчення останнього уроку я заговорив перший

-Ми сьогодні робимо проект? 

-Так- збираючи речі відповідає

-Я тоді чекаю в бібліотеці тебе - накидуючи рюкзак попереджаю. Ася лише кивнула і продовжила збиратися. 

Я покинув кабінет та пішов до бібліотеки. Та що ж відбувається? Було ж наче все добре. Нічого не розумію. Я навіть не помітив коли прийшов до місця призначення. Все думав, що ж сталося. 

-Ти забув - витягує з роздумів голос Асі, яка кладе мій ноутбук на стіл 

-Дякую - кажу та вмикаю пристрій. 

Ася сіла поряд і дивилася на екран.

Коли я завантажився екран я починаю розповідати, що нам залишилося 

-Отже, треба доробити початок, якусь музику сюди легку всунути, розподілити хто що буде говорити і все. Доробимо сьогодні? - питаю. У відповідь тиша - Ася- гучніше кажу 

-Що? - повертає голову в мою сторону 

-Що сталося? - прямо питаю 

-Нічого не сталося. Що могло статися? 

-Ася, ти після того, як ми прийшли до школи якась дуже дивна. Постійно думаєш про щось, не слухаєш нікого. Просто в своїх думках. В тебе все добре? 

-Я…- нервово каже та піднімає на мене свої блакитні очі - Я просто. Соня пам'ятає все, що було вчора, і вона все мені розповіла - опустивши погляд продовжує - Я сказала багато чого дурного, вибач. І за поведінку мою також вибач -  знову переводить погляд на мене - Я взагалі не розумію нащо я пила. І моя поведінка, це взагалі..

-Та заспокойся. Нормально все. Я думав, що справа серйозніша. - задумливо говорю  - Тоді все вирішили, давай робити завдання. 

-Давай - сумо каже 

Через годину ми виконали все що планували. 

-Нарешті! - з ноткою радості каже Ася 

-Ага - закриваючи ноутбук погоджуюсь - Тебе відвезти додому? 

-Я зараз не додому - одягаючи куртку говорить - Я сьогодні на роботу йду. Тому не варто - посміхається 

- То давай до роботи довезу - наполягаю на своєму

-Дань, нащо воно тобі треба? - з цікавістю питає 

-Не хочу, щоб ти по дощу йшла та й просто хочеться відвести. Так я тебе везу, і це не обговорюється! - вперто кажу та застібаю свою чорну куртку 

-Дань, тут п'ять хвилин лише йти, і то меньше. Їдь додому - каже втомлено 

-Ну добре. Тоді бувай - кажу їй

-А ти не додому? - здивовано питає 

-Та Назар у спортзалі гра, піду до нього 

-Зрозуміла. Ну бувай - та покидає бібліотеку 

Я швидко пишу повідомлення другу 

“Ти ще в спортазалі?” 

Відповідь прийшла одразу 

“Так” 

Я нічого не відповівши одразу пішов до залу. 

-Ну що? Все зробили? - питає Назар, як тільки но я зайшов 

-Так. Нарешті - кажу втомлено 

Та сів на лавки, які були тут розміщені і почав спостерігати за другом. Він не тільки в музиці крутий, але й грає в баскетбол прекрасно. Спостерігав за ним п'ять хвилин, та навіть за цей час зрозумів, що щось не так. В кільце закинув м’яч один раз, тіло напружене, надто зосереджений вираз обличчя . 

-Назар, йди сюди - кричу йому 

Той без роздумів почав наближатися до мене 

- Що сталося? - вже другій людині задаю одне, і те саме питання

- Та ми виходить тепер з Сонею розлучилися - опустивши очі на м’яч, який тримав у руках каже Назар 

-Чому? 

-Та я сам не знаю. Влаштувала якусь виставу. Ти сам її вчора бачив. Що після того клятого танцю сталося? - задумується - Все було добре. Потім сказав, що Маші треба допомогти, так одразу змінилося щось. А Маша теж молодець, в мій же день народження кидає якесь питання по тесту, який вчитель їм кинув.. 

-Стоп - перебиваю його - А Соня знає хто така Маша? 

Він повертає голову в мою сторону, а очах розуміння 

-Дідько! Ну я і телепень! Вона ж реально не знає що це - моя двоюрідна сестра. І що тепер робити? 

-Зараз придумаємо - з планом у голові відповідаю йому.