Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

АСЯ

Вранці мені позвонила Соня. Сказала, що Ліза сьогодні в школі буде, тому запропонувала нам вдвох зустрітися і піти по Лізу. Я погодилася, тому виходжу раніше ніж зазвичай. 

Погода з кожним днем стає холоднішою, похмурою. Скоро сніг можна чекати. Навіть незважаючи на погоду, яка зараз, люди метушаться, і навіть якась погода їм незавадить робити свої справи. 

-Ася- радісно вимовляє Соня, як тільки но ми зустрілися- Я помилилася! Назар поспішав, дійсно, але до своєї двоюрідної сестри. Я все не так зрозуміла. Він вчора подзвонив, сказав “Вийди до під'їзду”, я вийшла, а він в руках тримає букет квітів, і кулька з написом “Я тебе кохаю”. Я попросила вибачення. І я така щаслива, подруго - з посмішкою мовить. 

-Я дуже рада, що у вас все добре - кажу їй щиро - Тепер пішли, бо запізнимося - підганяю її 

-Пішли! 

І ми направилася в сторону, де живе Ліза. 

Після, як її зустріли, швиденько пішли до школи. 

Першим уроком була українська мова. Дані на цьому уроці не було. І це здавалося дуже дивним. На перерві я вийшла до коридору, речі залишила в кабінеті, бо там буде ще один урок і вийшла до Соні, а Ліза вирішила залишитися в кабінеті. 

-Як справи? - одразу питає Соня, як тільки но я підійшла до неї. 

-Та нормально. А ти як? - питаю 

-Та також - відповідає і за секунду її щасливий погляд зосереджується на щось позаду мене. Я повертаю голову і бачу Назара і Даню. Ого, думала Мельник не прийде… 

-Привіт. Ти як? - питає Назар, коли вже стояв обіймаючи мою подругу. Даня йшов за ним, і стояв майже навпроти мене дивлячись щось у телефоні. Сьогодні він був зосереджений, хмурий, задумливий. 

-Добре. А ти як? - питає Соня свого хлопця

-Теж - і посміхається -Слухайте, народ, давайте сьогодні в якесь кафе після школи зайдемо - пропонує Назар 

-Чудова ідея - підтримує подруга 

-Ну давайте - ліниво відповів Даня 

-Ась? - питає мене Соня, і вся в трьох дивляться на мене 

-Не знаю - кажу невпевнено, вагаючись, але все ж таки, даю відповідь - Добре

-От і чудово - говорить Назар і всі ми розходимося по своїх кабінетах. 

Пів дня, в той період коли ми були ще в школі, Даня був постійно зосереджений, в своїх думках літав. Так і хотілося поцікавитися. 

Зараз останній урок історії, і нарешті відпочивати. 

До класу зайшла Людмила Олександрівна. 

-Добрий день! Зараз почну з наших канікул - говорить класна керівничка - У нас через тиждень буде поїздка. Так, вона мала б бути пізніше, але канікули нам трошки посунули. Отже, завтра ви маєте мені сказати, хто їде! Все зрозуміло? - питає в класа 

-Так- всі хором відповіли. 

-Тоді дістаємо зошити, пишемо дату і тему уроку та розпочинаємо наш з вами урок! 

Урок минув швидко. Тому після нього я зібралася і вийшла у двір школи. 

“Ти де?” - прийшло повідомлення від Соні

“Біля сходів школи” - відписую їй. Вона нічого не відповіла, лише переглянула. 

Вже за хвилину, вона спускалася по сходах з хлопцями. 

-Ася, почикала б у школі. Чого ти мерзниш стоїш? - питає подруга 

-Захотілось. Яка різниця де я буду стояти? - обурено питаю 

-Годі. Ми йдемо чи ні? - хмуро питаю Мельник 

-Так! -впевнено відповів його друг - Пішли. Там через дорогу є кафе. Давайте туди - всі кивнули головою і рушили до місця призначення. 

Як тільки ми зайшли до кафе, одразу окутує тепло і приємний аромат чаю. Інтер'єр ніжний і мінімалістичний. Ми сіли ближче до вікна на перед останній столик. Біля столу було два дивани по обидві сторони. З однієї сторони сіла Соня з Назаром, а мені не були вибору, тому ми з Данею сіли навпроти них. 

Соня взяла меню і почала його читати. Даня також взяв меню і обперся на бильце. Ліниво пройшовся по меню і поклав його на стіл. 

-Ви готові зробити замовлення? - підійшла до нас офіціантка 

-Так, можна будь ласка два “Лате” і по якомусь десерту - каже Назар 

-А який саме десерт? - питає офіціантка, нотуючи замовлення

-Який гарний, той і несіть - каже хлопець

-А ви? - кидає погляд в нашу з Мельником сторону

-Що ти будеш? - питає Даня у мене 

-Я нічого не буду. Не хочу - кажу йому втомлено. 

-Тоді дві чашки чаю і два шматочки “Наполеону”- каже офіціанткі

-Добре. Ваше замовлення скоро буде готове. 

-Я ж сказала, що нічого не буду - звертаюсь до Дані 

-А я замовив - хмуро відповів, і зосередив погляд на тому, що відбувається спереду. Клас. 

-А ви вирішили? Будете їхати на канікулах в Карпати? - питає Назар у всіх 

-Я буду - відповіла Соня 

-Я не знаю - кажу невпевнено 

-Ася. Ну давай. Ми ж обговорювали з тобою- починає вмовляти мене подруга 

-Та що мені там робити? 

-Та відпочивати! Поїдемо разом, відпочиним 

-Я ще подумаю

-Ну не хоче, навіщо вмовляти? Принцесса чи що? - зло питає Даня 

-А ти можеш якось визначитись? То ти якийсь хмурий, то добрий і безвинний. От реально. Я вже взагалі тебе не розумію. Вчора ми за р.. - і тут я зупиняюсь, бо ледве не сказала зайвого. Мій гнів в середині тільки зростав! Вчора за руки тримаючись ходили, сьогодні він вже зі злом на мене дивиться.

-Тому що за тобою ніхто бігати не буде, як ти це уявляєш - говорить Мельник - Соня тебе вмовляє, ти “Та подумаю, та не знаю” 

-Тому що, я дійсно не знаю! -обурено кажу. 

-Так, заспокойтеся - починає Назар. 

-Я, мабуть, піду. - встаючи з місця кажу я - Не хочу комусь настрій псувати. 

Розвертаюся та намотуючи шарф виходжу з приміщення. Взагалі вже? Що за зміна настрою. В мене немає слів! Я ж не така. Я просто дійсно боюсь залишити батька самого, та ще й на цілий тиждень! 

Вирішила додому йти пішки, тому вдома була через тридцять хвилин. Одягла свій спортивний костюм і почала вчити уроки. 

ДАНЯ