Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

О шостій дзвінок. Дідько! В таку рань! Я не глянувши навіть хто дзвонить бері слухавку. 

-Ти маєш сьогодні о восьмій бути у мене - наказом каже батько

-Нічого я не маю робити. Все бувай - я вже хотів натискати на кнопку, щоб вже не чути цього голосу, як він зупиняє 

-Даня! Це дуже і дуже серйозно! Я б тобі просто не дзвонив би. Треба поговорити про маму - каже раптом. Я відхилив дзвінок. Але їхати маю, якщо це розмова про матір. Я зібрався, і їхав до нього в офіс. Охорона мене легко пропустила, ну звісно, я ж син їхнього головного. Ненавиджу таке. 

Я швидко йду до його кабінету. І без стуку заходжу в його кабінет. 

-Я вже зачекався - каже батько 

-Давай одразу по справі - хмуро кажу 

-Я вже казав, що мою фірму маєш взяти під контроль ти. Я передав і без твого підпису фірму тобі. Тепер після закінчення школи законно - це твоя фірма. Але я думаю, що ти хочеш вчитися в університеті, тому дам тобі на це змогу. І до того часу попрацюю я 

-Що? Це жарт? - мені стає смішно

-Ні, не жарт. - серйозно каже 

-Ти здурів? Я ніколи в житті не буду тут працювати! Зрозумів? Буду невдахою, нікчемою та будь ким! Але ніколи, чуєш, ніколи не буду тут працювати! - поіищеним тоном кажу йому 

- Сину, це все для тебе. Я скільки років тут працював покладаючи рук - для тебе. Не для того моменту, коли ти все зіпсуєш. Тому, будь ласка, змирись. 

-Та йди лісом! І даром не потрібна це все мені! Що ти хотів обговорити про маму? - питаю

-Про яку маму? - робить вид, що не розумію 

-Актор з тебе ніякий. - кажу йому

-Так, я сказав тобі, що розмова про маму. Але її не буде. Це лише приманка була. Я вже і забув про Галю. Вона зникла з моєї пам'яті. І з твоєї зникне. - з посмішкою каже - Ну навіщо тобі старі образи, я ж тобі стільки грошей цією фірмою дарую. 

Я не стримуюсь і даю йому кулаком по його фізіономії. Як тільки можна таке казати? 

-Ніколи мені більше не телефонуй! - зло випалюю та покидаю це приміщення. 

Вбив би. Як лише язик повертається таке казати? Швидко сідаю за кермо і їду до школи. Більше ніколи в житті слухавки не візьму, коли він буде дзвонити. Як? Як можна забути свою кохану? Людину, яка кохала тебе більше життя. Яка їхала до тебе по першому дзвінку. 

За хвилин тридцять я був біля школи. На годиннику показувало 8:50, як раз на другий урок встиг. Я написав Назару, що буду на другому уроці. Він мене вже чекав біля входу 

-Привіт. Все добре, бо напружений ти якийсь? - питає друг, як тільки но зустрілися 

-Привіт. Все нормально. А ти як? - питаю

-У мене все чудово! Соня пробачила, а що може бути краще? - радісно мовить

-Вітаю!- з щирістю кажу. 

-Дівчата стоять. Давай підійдемо - пропонує. У мене вибору не було, тому погодився. 

Пропозиція сходити в кафе сьогодні не дуже вдала. Мені взагалі нічого не хочеться. Думки забиті зовсім іншим, але все таки погоджуюсь, бо не хочу нікому і нічого псувати.

В кафе, я різко зірвався на Асю. Сьогодні день - жахливий! 

Як тільки но дівчина покинула кафе, Соня і Назар одразу кинули на мене гнівні погляди 

-Ти здурів? - питає мене Соня 

-Це було занадто! Я хоч і не дуже добре знаю Асю, але вона не така, що хоче, щоб її вмовляли. 

-Дань - спокійно каже Соня - Вона не хоче залишити батька самого. Він їй - одна близька людина. Тому вона і не може вирішити, що їй робити. 

Я лише кивнув. Який я дурень! Сам же знаю, що вона не така! 

-Я мабуть теж піду. Вибачте - кажу та встаю зі свого місця - Бувайте

-Бувай 

Я вийшов з кафе і сів у своє авто. І вирішив поїхати додому. Вдома не находив собі місця постійно ходив з місця на місця. Нащо я на мишку зірвався? Думаючи декілька годин, одягаюсь у чорний спортивний костюм, одягаю також кольору куртку та виходжу з дому. На годиннику шоста. Не пізно ж для візиту? Не пізно. Тому сідаю за кермо і їду до Асі. Приїхав я досить швидко, заторів сьогодні на диво, не було. Поки їхав купив ніжний букет з еустом, забрав їх і пішов до її під'їзду. Під'їзд навіть без домофону якогось, тому потрапив в нього я легко. На другому поверсі я минув дуже знайомого чоловіка, той легко посміхнувся і пішов далі. Я швидко наблизився до квартири Асі, як тільки но постукав у двері, мені одразу ж відчинили 

-А я вже збиралася до тебе бігти - одягаючи тапці каже - Ось ти за- та піднімає на мене свій погляд - А ти що тут робиш ? - дивиться на мене квадратними очима - Зараз. Почекай. - каже розгублено

-Добре

-Тату.Зачекай. - кричить у під'їзді і починає спускатися з якимось пакетом, але десь посередині сходів призупиняється, бо прийшов той чоловік, якого я зустрів. Точно! Це її батько! -Ти забув їжу - та віддає йому пакунок. Я вирішив спуститися до них. Бо з моєї сторони неввічливо не привітатися

-То це до тебе такий красень йшов? - питає з посмішкою чоловік у Асі. 

-Не знаю. Напевно. - каже розгублено

-Добрий вечір. Даня. - та простягаю йому руку - Вибачте, що пізно, я хотів з Асею поговорити. 

-Доброго, Даню. Я Олександр Миколайович - і тисне мені руку - Приємно познайомитися з тобою. Доню - звертається до мишки - Чай гостю запропонуй, а мені, на жаль, час на роботу. Гарного вам вечора - посміхається і рушає. 

-Бувай, тату. Гарної зміни! - підвищуючи голос каже і повертає голову до мене. На її голові якась смішненька гулька, яка їй неймовірно пасує і ніжно блакитний спортивний костюм. 

-Це тобі - простягаю їй букет, вона ніяково його приймає і вдихає їх аромат 

-Дякую. Та не варто було. Бігати за мною не треба. Їхав сюди спеціально. Краще забери їх - і сунить їх знову мені 

-Ася, я дійсно не знаю, що на мене нашло, я взагалі про тебе так не думаю! У мене цілий день думки про батька, про матір - ціла каша в голові. - хмуро розповідаю - Батько з самого ранку подзвонив покликав до нього в офіс, сказав важлива розмова про матір, а в результаті такого понарозповідав, що я… Я ніколи в житті не буду  біля нього поруч. Я дійсно не хотів тебе образити. Прошу, прийми цей букет і пробач мені. В цей момент мені різко захотілося взяти її руку у свою, і я це зробив. І її холодна рука одразу опинилася в моїй теплій.