Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

- Пішли, чаєм напою - каже посміхаючись кутиком губ 

-Та я поїду - кажу вагаючись

-Пішли! - говорить  наполегливо. Та все таки невдовзі я сидів за кухонним столом у її квартирі. 

-Ти чай чи каву будеш? - питає мене 

-Чай - і вже за хвилину в моїх руках знаходиться тепла чашка 

-Ось пиріг. Пригощайся - та суне мені на вид дуже гарний і апетитний пиріг. Я взяв шматочок. Такий я пам'ятаю лише коли мама пекла. Це було так давно… . Такого пирога за стільки років жодного разу не їв. 

-Дуже смачний. Де ти такий купляла? - питаю її з цікавістю 

-Я сама спекла - каже спокійно - Я прийшла зла, і руками так сильно замішували тісто, що так ще пироги не робив ніхто! 

-Дійсно вибач - кажу знову 

-Та заспокойся. З ким не буває. 

Трохи поспілкувавшись на кухні згодом ми вже були в її кімнаті, сиділи на дивані, і спілкувалися з приводу проекту. 

-Ти казав, що в тебе сьогодні з батьком щось. Що там трапилося. Якщо хочеш, роскажи, стане легше. - каже Ася 

-Батько сказав, що його офіс офіційно мій. А він мені не потрібний - зло кажу - Та потім питаю, типу, що він хотів обговорити про маму. А цей батько сказав, що давно забув її. І от я досі не розумію, як можна забути людину, яка кохала тебе все своє життя? Я мама ніколи не забуваю, я постійно її згадую - сумно кажу - Навіть ївши твій пиріг, згадав її. 

Раптом вона підсіла  ближче і ніжно обійняла. Мене одразу огортає тепло і приємний аромат її парфумів. 

-Дякую тобі, що вислухала. Дійсно стало легше - обіймаючи у відповідь говорю їй. 

Трохи ще так посиділи та згодом Ася виринула з наших обіймів та все одно сиділа поряд. Я її пригорнув до себе, а вона не сперечаюсь поклала голову на моє плече. 

-В тебе гарний батько - говорю їй 

-Так, він герой. Виховував мене сам. Я дуже вдячна йому, що не кинув мене. - тремтячим голосом каже. Я пригорнув її сильніше і перевалів наші пальці. Мені так добре просто сидіти з нею в обіймах. Ми сиділи так наче вічність. Я б провів так все своє життя. Та раптом мені зателефонував якийсь невідомий. Ася відсторонився, щоб я міг нормально поговорити. Та я вирішив нікуди не йти.  Прийняв дзвінок і так і сидів на місці. 

-Слухаю - кажу в слухавку 

-Це ваші сусіди. Біля ваших дверей стоїть коробка, а в ній щось шкрябається. Схоже наче кіт. Але можете, будь ласка, приїхати і щось зробити. 

-Так. Скоро буду -говорю втомлено. 

-Що там? - тривожно питає Ася 

-Та кота наче біля моєї квартири залишили. Треба їхати вирішувати щось. 

- Давай я тебе проведу. 

Ми встали, пішли до коридору. Я одягнув куртку, взувся, та як тільки но збирався вийти, раптом Ася каже : 

-Дань, залиш його. - дивиться на мене сумними очима - Котика. Не кидай його. - просить мене

-Добре- кажу вагаючись - Тільки якщо він щось зробить - духу його навіть не буде в квартирі-говорю жартом я - Все бувай! 

-Бувай

І я поїхав додому.