Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Небезпека у лісі! {новий дім}, Страгозорый 📚 - Українською

Читати книгу - "Небезпека у лісі! {новий дім}, Страгозорый "

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Небезпека у лісі! {новий дім}" автора Страгозорый. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 56
Перейти на сторінку:
Глава чотирнадцята. Нещастя.

       Пройшов тиждень. Кожного дня я зустрічався з тими малими, тренуючи їх. Вони проявляли себе доволі непогано не дивлячись на свій вік. Десь усередині я почав пишатися їми, бо вони хоробро витримували мій невеликий натиск, і навіть просили дати щось посерйозніше. Але дати їм це щось більш серйозне я не міг. Вони ще малі, мало розуміють, що якщо їм дати щось більше, ніж дозволено, це може обернутися доволі погано як їм, так і мені.

    Тільки вчора я почав зустрічатися на нашому «таємничому» місті з Лігорією, щоб допомогти їй спочатку проявити її сили, а потім вміти добре їми керувати. Чому тільки вчора, а не раніше? Так вийшло. Спочатку у самої Лігорії було декілька справ поза межами наших групових занять, потім і я сам був трохи зайнятий.

      Спочатку я вирішив порозпитувати її про те, чи відбувалося з нею щось дивне, потім почав вчити потихеньку керувати своєю енергією, ну а потім вже буду вчити її керувати своїми здібностями.

      Було до сих пір незвично, що хтось окрім мене має аж три хвости - або взагалі має хвіст, який указує на те, що гібрид теж амфігор, - але я намагався звикнути до цього якомога швидше.

    Сьогодні, коли настав вечір, ми з Лігорією знову зустрілися на нашому уроці. Через те, що я прийшов трохи раніше за неї, я, сівши, почав читати книгу.

— Я тут. - Мовила дівчинка, і я відволікшись від тексту, подивився на неї.

— Добре. - Відклавши книгу, я встав. - Почнемо з перевірки домашнього завдання.

     Кивнувши, Лігорія спробувала підняти завдяки своїй енергії невеликий камінець, який лежав поряд з нею. Спочатку нічого не виходило, але потім він повільно почав підніматися. Дівчинка спробувала через декілька секунд, коли камінь вже більш-менш впевнено тримався у повітрі, спробувала «змусити» його підлетіти до себе. Але камінь швидко впав на землю, не бажаючи підкорятися.

— Що ж, непогано. - Мовив я, коли після декількох не дуже вдалих спроб знову підняти камінь, Лігорія здалась. - Для перших разів це дуже непогано. Сьогодні ми закріпимо цю техніку, і якщо встигнемо, почнемо щось нове.

— Що повинні робити такі, як ми? - Запитала вона, коли знову пробувала підняти на цей раз вже гілку в повітря. - Я маю на увазі, що повинні робити такі, як ми окрім якихось технік, керування природою, стихіями та тваринами.

— Жити так, як бажаємо. - Відповів я, подумавши декілька секунд. - Бажано не порушуючи законів, бо тоді буде дуже погано.

      Питання було досить цікаве. Я ніколи ще не задавав його сам собі

— Чому питаєш? - Вже запитав я.

— Ну, просто, я ще ніколи не бачила когось з таким же хвостом - або навіть хвостами, - як у мене, чи у вас. Тому коли я дізналась, що я маю якісь особливі здібності, які не мають мої однолітки, я довго думала над тим, що ми повинні робити, якщо вже вміємо керувати своєю силою доволі добре. Повинні керувати ми, чи керувати будуть саме нами?

— Ми обираємо своє життя самі. Може, ми й не бажали народжуватися, але це не зупиняє нас вирішувати всі свої проблеми й питання, які виникають протягом життя самим - так, як бажаємо саме ми, а не хтось інший. Так, я розумію, є правила, і все таки інше. Але своїм життям керуємо саме ми. І якщо ти так сильно боїшся, що якщо хтось дізнається про твої особливі здібності, вони почнуть керувати тобою й казати, що якщо ти не будеш виконувати накази й робити усе по-своєму, то такого ніколи не повинно бути.

    Лігорія довго мовчала, відвернувшись. Її невеличкі крила були трохи опущені. Мабуть, вона була зараз трохи сумна через щось. Може, я сказав щось не те? Може, взагалі рота не треба було відкривати, й просто продовжити з нею нормально тренуватися, як ні в чому не бувало? Коли я вже хотів було сказати щось або спробувати зробити, щоб відволікти себе й Лігорію від думок, що нами можуть коли-небудь керувати, дівчинка сама повернувшись назад до мене, продовжила тренуватися.

— Я розумію. - Мовив я вже під кінець нашого заняття. - Усе це важко зрозуміти. Але я обіцяю, що ніхто й ніколи не посміє тобою керувати. 

     Лігорія трохи посміхнулась - мабуть, вперше за наше сьогоднішнє завдання.

..

 

..

 

..

 

..

 

..

     Сьогодні прийшло тільки троє - Лігорія, Гірз та Бролд.

— Де Шерех? - Запитав я, починаючи поступово хвилюватися.

      Десь усередині мене одна сторона намагалась запевнити мене, що малий просто запізнюється, і що з ним нічого поганого не сталось. Але інша сторона противним тихим шепотом казала, що щось точно не так, і треба йти шукати Шереха, впевнившись, що інші троє дітей зараз у безпеці.

— Ми не знаємо. - Мовив Гірз. - Він наче казав, що полетить недалеко, доки ми вас чекаємо, щоб на щось подивитися, і більше не повернувся...

— У яку сторону він полетів? - Запитую, починаючи ще сильніше нервувати.

      Що, якщо хтось з магів Озіра все ж вирвався, і щоб помститись мені, вирішив убити дитину? Але при чому тут дитина? Він не мій рідний син та навіть не якийсь далекий родич з іншого села, який зазвичай разом з батьками прилітає у Спокійні Рівнини один-два рази на рік. У нас лиш стосунки, як учня й учителя. Так, я дуже хвилююся за нього, але чому саме він?

      Або може, він просто загубився? Ліс довкола стадіону все-таки доволі великий, там легко заблудитись, якщо не знаєш добре місцину.

— Туди. - Почав говорити вже Гірз, показуючи мені напрямок, у якому пішов Шерех.

     Коли я хотів було відвести дітей до Академії, щоб попросити когось з викладачів посидіти пару хвилин з ними, доки я буду шукати Шереха, наткнувся на Ліж.

— О, привіт! - Радісно мовила вона. - Я якраз хотіла прийти, трохи прослідкувати за тим, як ви тут займається. А що, ви вже йдете?

— Слухай... - Мовив я швидко. - Можеш будь ласка з ними посидіти декілька хвилин? Мені треба зганяти декуди. Якщо хтось запитає, де я є, скажеш, що пішов швидко взяти ліки від живота, бо забув.

    Я не хотів, щоб посіялась паніка, якщо хтось дізнається, що Шерех зник. Та й до того ж, багато хто не знає, що у мене було саме чотири учні, а не три. Тому гадаю, що моя відмазка спрацює. Принаймні, сподіваюсь на це.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 27 28 29 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпека у лісі! {новий дім}, Страгозорый », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небезпека у лісі! {новий дім}, Страгозорый "