Читати книгу - "Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало"

Повелитель співаючих їжаків

Ранок Томія зустріла сповнена бадьорості й у всеозброєнні. Настрій у неї був чудовий, ніби не за старого павука треба було виходити заміж, а за самого натурального чоловіка мрії. А всього знадобилося остаточно роздратуватися і наслати на співаків комарів з усієї округи. Яких у окрузі, до речі, було багато.

Як воно у Томії вийшло, дівчина не дуже розуміла. Але піснеспіви закінчилися швидко. Спочатку співаки комарам посилено плескали. Потім стали там із тупотом бігати. Потім спробували відігнати комах за допомогою диму і підпалили огорожу, на щастя, сусідську. За що отримали крижаний душ від мужика, що кинувся гасити пожежу, а потім ще й порожнім відром по головах від жінки, що вибігла слідом.

Томія з превеликим задоволенням поспостерігала за тим, як співаків ганяють вулицею за допомогою відра і прокльонів. Відчула бадьорість і натхнення, пішла на кухню, з'їла холодну курячу ногу і взялася за готування зілля, вирішивши зробити своє весілля таким, щоб про нього роками говорили, а то й десятиліттями. Наготувала вона і послаблюючого, і блювотного і навіть паралізуючого на якийсь час. Все це добро, під покровом ночі, розлила по бочках з пивом, вином і самогоном. Концентрація, звичайно, була слабенька, і тим, хто трохи вип'є, нічого не буде. Але Томія вірила у місцевих мужиків.

Впоравшись з поліпшенням якості випивки, Томія сходила в гості до нареченого, пролізла у вікно і помилувалася жерцем богині Райдуги, що спить у гостьовій кімнаті. Павук бідолаху заздалегідь запросив. Мабуть, боявся, що весілля може зірватися.

Помилувавшись голосно хропучим мужиком і трохи подумавши, «щаслива наречена» підвісила до нього легке бойове заклинання. Таке, щоб не вбило, але свідомість втратив напевно. Варто лише потягнути за ниточку.

А поки всі намагатимуться привести нещасного до тями, а потім ще й розпитувати скільки він випив, можна буде спокійно піти. Головне, не забути попередити Латьяллу, щоб якомога більше шуміла і голосно вимагала знайти ученицю, яку, напевно, вкрали якісь злі сили.

І нехай павук щось спробує запідозрити. Жерця, який вчасно падає в непритомність, він особисто в село притяг.

А непомітно піти Томія зможе.

Вона в цьому була впевнена, головне, щоб було кому відволікати.

***

У цей же час один хоробрий хлопець, який практично закохався, теж старанно організовував порятунок нещасної нареченої. І він був готовий, що вона цього не оцінить, а швидше за все так ніколи і не дізнається, хто її врятував. Переживе. Головне, що з дівчиною буде все гаразд.

Готував цей сміливець ще один відволікаючий маневр, вирішивши, що під шумок стукне саморобною палицею по голові мерзенного старого, якому не дають спокою молоді та гарні сироти. А потім відтягне в болото і втопить. І нехай родичі потім його шукають, якщо захочуть, звісно.

Швидше поділять тихо спадщину і щасливі розійдуться. А старосту вибрати нового можна. Кращого за любителя сироток.

— Так, я правий, я точно правий, — заспокоював рятівник своє сумління. — Таким на землі не місце. Та вдома його б давно за спокушання малоліток посадили. І дружини в нього не просто так помирали.

Скільки років нареченій, рятівник, звісно, ​​не знав. Але вона виглядала досить юною, може, навіть шістнадцяти немає. І за старосту заміж не хотіла, по обличчю видно. Просто в неї не питали.

Загалом, рятівник намагався переконати сам себе у власній правоті та героїзмі. І врятувати дівчину, всупереч совісті, яка не бажала нікого вбивати.

Із героїзмом у рятувальника досі якось не складалося. Ні в тому світі, ні в цьому. Карма, мабуть. Він і потрапив сюди, всупереч поширеним сюжетам, тікаючи від брата колишньої дівчини. І навіть не одразу зрозумів, що світ змінився. Що там біг лісом, що тут, різниці ніякої. А потім ще не зміг знайти ту галявину, на якій начебто був портал у рідний світ. Якісь вони були всі надто схожі.

І в болоті мало не потонув.

І отруїтися схожими на червону смородину ягодами примудрився, ледве не відкинувши ноги. Так і лежав під кущем, прислухаючись до відчуттів у шлунку і мріючи швидше здохнути. Довго лежав. Потім, правда, оговтався. І навіть повірив, що все буде гаразд. І чоловіку зрадів, як рідному, незважаючи на те, що він наступив на руку і навіть не помітив цього. А потім довго дякував мерзенним ягодам, якими отруївся. Тому що кричати і кликати на допомогу не зміг завдяки їхньому впливу. А хрип потонув у шумі зливи. Довелося самостійно вставати на ноги і плестися за чоловіком, боячись втратити його з поля зору. І втратив, а потім знайшов. Просто впав у той яр, начебто завалений деревами. І виявив у глибині завалу незрозумілу споруду, наполовину вкопану в землю і присипану всім викопаним зверху. Ще й мохом для більшого маскування обклали.

Людину, яка саме воювала з дверима, хлопець знову не зміг покликати, вчасно загримів грім. А потім побачив таке, що більше кликати не захотів.