Читати книгу - "Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало"

Двері в будівлю, що ховається в завалі, не відчинялися. Вони просто знімалася з місця і лягали під ноги. А за ними виявилася невелика кімната з каменем посередині. І з мертвою дівчиною на цьому камені.

Щоправда, рятівник тоді не зрозумів, що вона мертва.

І їй зрадів набагато більше, ніж чоловікові, що підходив до неї з ножем.

Та й камінь дуже вчасно потрапив під руку. Хороший камінь, важкий, череп запросто проломив. Власник ножа навіть не скрикнув.

І тільки потім стало помітно, що у дівчини розпоротий живіт, а нутрощі лежать у мисці праворуч. А ліворуч ще одна миска — з кров'ю, що встигла охолонути. І на підлозі ще патьоки були.

І у нещасного рятівника саме через зібрану в миску кров тоді сталося дивне запаморочення. Він не знепритомнів, навпаки, став думати холодно і чітко. Підібрав ніж і увігнав його в потилицю мужику, щоб самому не опинитися на камені, коли звідти приберуть дівчину. Обнишпорив труп, забравши монети в мішечку. Потім обійшов по колу помешкання, сам не розуміючи навіщо. Спокійно вийшов, причепив на місце двері, і деякий час міркував про те, чи варто цю гидоту підпалювати. Щоправда, дощ швидко цю світлу думку з голови вимив.

Потім хлопець завдяки блискавці побачив мішок, засунутий під дерево, що впало, і поповз за ним, вирішивши, що там може бути щось цінне. А виявив людські черепи. Двадцять вісім штук. І зрозумів, що того чоловіка давно треба було вбити.

За мішком виявився прохід у глибини деревного завалу. І там було явно сухіше, ніж зовні, ось хлопець туди і поповз, замість того, щоб тікати з криками. Про те, що вбитий може мати спільників, він тоді навіть не подумав.

Доповз у результаті до дивного місця, засадженого грибами. Над цим місцем дерева були складені досить щільно, щоб зовсім не пропускати дощову воду. Земля чорна і немов посипаною попелом. Навколо грибів хтось виклав камінці з незрозумілими символами. І якби не дощ, хлопець би і звідти поповз якнайдалі. А завдяки дощу в нього залишилося лише одне бажання — таки здохнути, просто там, де сухо. І це місце було все-таки краще кімнати з двома трупами.

Хлопець тоді ще додумався до того, щоб посколупувати підозрілі камені з місць і закинути подалі, а потім ліг біля грибів, пригрівся і заснув. І снилася йому якась нісенітниця про великих бджіл, що світяться синім, і співаючих їжаків. І давня суперечка в Інтернеті снилася. Він відчував себе знатним тролем, зібравши навколо себе натовп дівчат, які намагалися довести, що гареми зовсім не порятунок для самотніх жінок. Уві сні він продовжував доводити, що з гаремів суцільна користь. І навіть хихотів при цьому. Ось тільки сперечався чомусь із їжаками. А на ранок їх навіть вдалося переконати і змусити співати хором про власну велич.

Ось тільки пробудження через це вийшло моторошне. Тому що їжаки були насправді. І вони реально вміли співати. Про гареми. А надвечір ще й виявилося, що контролювати їх майже неможливо, хоч і не дуже хотілося. Що їжаки всім натовпом ходять слідом, хоч і не хотілося. І єдине, що нещасного повелителя їжаків врятувало від самогубства — знайдене дупло з дикими бджолами і те, що бджоли викрадача меду так і не вкусили. Дзижчали обурено, звичайно, але кусати не стали.

А потім він ще й на село натрапив і виявив, що розуміє його мешканців. Незрозуміло чому.

А про завалений деревами яр та мішок з черепами він нікому не розповів. Навіть жінкам, у котрих пропали дочки. Йому було відверто страшно навіть згадувати про те місце. І повертатись туди він не хотів. Тим більше, що володаркам черепів уже ніхто і нічим не допоможе. А спільників у того чоловіка не було. Там прохід до вкопаного в землю ящика-кімнати з вівтарем поступово заріс молодими деревцями та кущами.

— Сподіваюся його ніхто й ніколи не знайде, — похмуро пробурмотів хлопець і погладив першого їжака, що з'явився поруч.

Їжаки до нього завжди приходили, варто було тільки зайти до лісу. І ті, які вміли співати, і явно були небайдужі до незаміжніх красунь, і звичайнісінькі.

Втім, після тієї ночівлі в яру, на нього і собаки не гавкали, і вовки якось узимку, наче не помітили, і білки з рук їли. Хоча приходили чомусь саме їжаки. І змусити зірвати весілля можна було саме їх. Головне, зуміти їм пояснити, що робити і що йти треба не в село, що стало практично рідним, а в інше, сусіднє.

— Приступимо, — сказав хлопець і з комфортом сів на згорнуту в кілька разів ковдру.

Розмовляти з їжаками слід було картинками, а не словами. І картинки ці треба уявляти якомога чіткіше і яскравіше. Так до них швидше доходить. Був час у цьому переконатися.

***