Читати книгу - "Кишеня, повна жита"

— А що місіс Фортеск’ю?

— Місіс Фортеск’ю пила чай разом із родиною в бібліотеці. Останньою особою, яка покинула кімнату й чайний стіл, була Ілейн Фортеск’ю, її падчерка. Міс Ілейн посвідчила, що коли вона виходила з кімнати, місіс Фортеск’ю наливала собі останню філіжанку чаю. Через двадцять хвилин або півгодини міс Дав, яка працює тут управителькою домашнього господарства, увійшла до бібліотеки, щоб винести тацю з чаєм. Місіс Фортеск’ю все ще сиділа на канапі, але була вже мертва. Біля неї стояла філіжанка, на чверть наповнена чаєм, в осаді якого було виявлено ціанистий калій.

— Який діє миттєво, якщо не помиляюся, — сказала міс Марпл.

— Ви не помиляєтеся.

— То вкрай небезпечна отрута, — промурмотіла міс Марпл. — Її застосовують для знищення осиних гнізд, але я завжди дотримуюся найвищої обережності, коли мені доводиться труїти своїх ос.

— Ви маєте цілковиту рацію, — сказав інспектор Ніл. — Ми тут знайшли пакет цієї отрути в сараї садівника.

— І в цьому випадку скористатися отрутою не становило ніяких проблем, — сказала міс Марпл. — Місіс Фортеск’ю що-небудь їла? — запитала вона.

— О, так. Вони пили чай із багатьма солодощами.

— З кексом, я думаю? Бутербродами? Млинцями? Варенням? Медом?

— Атож, там були млинці й мед, шоколадний кекс і швейцарський рулет, і всякі інші солодкі речі. — Він подивився на неї зацікавленим поглядом. — Ціанистий калій був у чаї, міс Марпл.

— О, так, так. Я все розумію. Просто хотіла відтворити собі всю картину, так би мовити. Це має значення, вам не здається?

Він подивився на неї з легким подивом. Її щоки зарожевіли, очі сяяли.

— А що ви скажете про третю смерть, інспекторе Ніл?

— Тут, можна сказати, факти досить очевидні теж. Дівчина, Ґледіс, занесла до бібліотеки тацю з чаєм, потім принесла ще одну тацю в хол і залишила її там. Вона була якоюсь неуважною протягом усього того дня — так, принаймні, здається. Після того ніхто більше її не бачив. Кухарка, місіс Крамп, дійшла висновку, що дівчина пішла з дому на цілий вечір, нічого нікому не сказавши. Своє припущення, я думаю, вона ґрунтувала на тому факті, що дівчина вдягла добрі нейлонові панчохи та свої найкращі черевики. Проте вона помилилася у своєму припущенні. Дівчина, мабуть, несподівано пригадала, що вона не забрала в дім одяг, який сушився зовні на шворці. Вона вибігла з дому, щоб зняти його зі шворки, половину одежин уже, либонь, зняла, коли хтось несподівано підійшов до неї ззаду, накинув їй на шию панчоху — і сталося те, що сталося.

— То був хтось чужий? — запитала міс Марпл.

— Можливо, — сказав інспектор Ніл. — Але не виключено, що хтось із домашніх. Хтось такий, хто чекав нагоди, коли опиниться на самоті з дівчиною. Дівчина була стривожена, вона вочевидь нервувала, коли ми вперше допитували її, але, боюся, ми недооцінили важливість її поведінки.

— О, та хіба ви могли надати їй великого значення! — вигукнула міс Марпл. — Адже люди так часто почувають себе винними й збентеженими, коли їх допитує поліція.

— Саме так. Але того разу, міс Марпл, було й щось більше. Я думаю, Ґледіс побачила, як хтось щось робив таке, чого вона не могла пояснити. Думаю, ті дії були надто загадковими для неї, бо інакше вона розповіла б про них. Але, мабуть, вона пішла шукати пояснення до тієї самої особи, яка підкинула їй цю загадку. І та особа зрозуміла, що Ґледіс становить небезпеку для неї.

— І тому Ґледіс була задушена, і прищепка для білизни почеплена їй на ніс, — промурмотіла міс Марпл сама до себе.

— Так, це було бридко й жахливо. Страхітливе й невиправдане знущання. Мерзенна й непотрібна бравада.

Міс Марпл похитала головою.

— Чому ж непотрібна? Вона утворює певну схему, хіба ні?

Інспектор Ніл подивився на неї з цікавістю.

— Я не зовсім розумію вас, міс Марпл. Що ви маєте на увазі під схемою?

Міс Марпл умить перейшла у збуджений стан.

— Я маю на увазі… Це, знаєте, схоже… Я хочу сказати, що це можна розглядати як певну послідовність, якщо ви мене розумієте… зрештою, від фактів нікуди не подінешся, чи не так?

— Не думаю, що я цілком розумію вас.

— Я хочу сказати… Спочатку ми маємо містера Фортеск’ю. Рекса Фортеск’ю. Убитого в місті, у своєму кабінеті. А потім ми маємо місіс Фортеск’ю, яка сидить тут, у бібліотеці і п’є чай. До чаю були подані млинці й мед. І нарешті перед нами бідолашна Ґледіс із прищепкою на носі. Вона завершує послідовність. Чарівна місіс Ланс Фортеск’ю сказала мені, що не бачить у цих подіях ніякого глузду, але я не можу з нею погодитися, бо глузд у цих злочинах є, і то очевидний. Ви не згодні зі мною?

Інспектор Ніл повільно промовив:

— Я не думаю…

Міс Марпл швидко провадила:

— Я думаю, вам, інспекторе, років тридцять п’ять або тридцять шість, я не помилилася? Гадаю, у той час, коли ви були малим хлопцем, дитячі віршики були не в моді. Але для того, хто був вихований на віршах Матінки Гуски[11], такі віршики не можуть не мати великого значення, ви зі мною згодні? Знаєте, я подумала… — Міс Марпл зробила паузу, потім, ніби набравшись сміливості, продовжила розвивати свою думку. — Я знаю, з мого боку велике нахабство запитувати вас про те, про що хочу зараз запитати.

— Будь ласка, запитуйте про все, що хочете, міс Марпл.

— Що ж, ви дуже люб’язні, і тому я запитаю. Хоч і зроблю це з великою невпевненістю, бо знаю, я дуже стара, й у голові в мене все перемішалося, і може бути, моя думка не має ніякої цінності. Але все ж таки я вас запитаю: чи не намагалися ви опрацювати лінію чорних дроздів?

Розділ чотирнадцятий

І

Десь протягом десятьох секунд інспектор Ніл дивився на міс Марпл із виразом цілковитої розгубленості. Його першою думкою