Читати книгу - "Серце вовка, Дроянда"

Виття вдалині ставало голоснішим. Вовки клану Клік напружилися, вдивляючись у туманний ліс. Василиса відчула, як Феш злегка стиснув її руку, мовляв: Я тут, не бійся.

З кущів один за одним з’явилися вовки клану Димар. Вони рухалися тихо, майже беззвучно, але кожен крок віддавався у серці Василиси.

Попереду всіх ішов Альфа Димара – її батько. Його погляд був твердим і холодним.

— Василисо, ти повинна повернутися. — його голос не терпів заперечень.

Дівчина виступила вперед, не відпускаючи руки Феша.

— Ні. Я залишаюся тут.

В очах її батька спалахнуло роздратування.

— Це неправильний вибір. Клан Димар не прощає зради.

Феш загарчав, роблячи крок уперед.

— Вона не зрадниця. Вона просто обрала свою долю.

Вовки Димара загарчали у відповідь. Напруга між двома кланами зростала.

Василиса стиснула кулаки.

— Я не повернуся. Якщо ви вважаєте мене ворогом — бийтеся. Але я більше не ваша.

Альфа Димара злегка примружився.

— Ти завжди будеш частиною Димара, дочко. І рано чи пізно ти це зрозумієш.

Він підняв руку, даючи знак своїм вовкам.

— Ми йдемо. Але це ще не кінець.

Вовки Димара повільно розвернулися і зникли в темряві лісу.

Феш видихнув, не зводячи очей з дерева, за яким зник Альфа.

— Вони ще повернуться.

Василиса кивнула.

— Але тепер я знаю, де моє місце.

Він повернувся до неї і ніжно торкнувся її щоки.

— Поруч зі мною.

Вона усміхнулася і прошепотіла:

— На віки.