Читати книгу - "Обіцяна, Леля Карпатська"

Дівчина хотіла заперечити, але раптом пролунав дзвінок у двері. То була Яра. Не чекаючи дозволу, вона переступила поріг і одразу кинулася до Ляни.

— Як ти?

Та здивовано звела брови:

— Нормально.

Яра враз посерйознішала і випрямилася.

— Мені тітка сказала, що знайшла тебе у саду, — вона перезирнулася з Євдокією. — Фу, чим це так смердить?

Євдокія поклала миску з бульйоном на журнальний столик біля дивану і підвелася.

— Треба розвішати по всьому будинку, — вона простягнула Ярі кілька пучків заготовлених трав.

Та скривилася, проте взяла зілля. Ляна спостерігала за нею і раптом мовила:

— Мені приснився дивний сон. Спочатку я не була впевнена, що мені то снилося, але… хіба подібне може бути реальністю?

Євдокія та Яра уважно глянули на дівчину.

— Очі, — продовжила Ляна. — Вони з’явилися нізвідки. У них палав вогонь. Вони наблизилися до мене… схожі на очі зм…

Яра стиснула пучок із сухим часником, від чого той розламався на дві частини.

— Він щось зробив тобі? – Євдокія перелякано зойкнула.

Ляна заперечливо помахала головою.

— Ні, він просто зник. Стривайте, ви сказали «він»?

— Та то я так, навмання, — жінка взяла кілька пучків полину і заходилася розкладати у кожен кут.

Ляна повільно підвелася.

— То нащо ви це робите?

— Від поганих сновидінь, дитино.

Ляна глянула на Яру. Та мовчки кивнула і почала допомагати Євдокії.

— То був сон?

— А що ще?

Кілька хвилин Ляна спостерігала, як її сучасний будинок перетворюється на хату Зозулі, обвішану та обставлену різноманітними травами. Врешті жінки зробили свою справу і повернулися до господині.

— Може, кави? Або чаю? — Ляна глянула на Яру, шукаючи підтримки.

Та силувано всміхнулася.

— Я приготую, а ви відпочивайте, — мовила вона. — Випий спершу бульйону. Піде на користь.

Ляна знову сіла на диван. Євдокія зробила те саме. Вона взяла дівчину за руку.

— Ти тепер одна з нас. Тому повинна знати й про легенду.

Яра різко повернулася до них.

— Тітко!

Євдокія не звернула уваги на її застереження і продовжила:

— Існує повір’я, згідно з яким наше село знаходиться під опікою Аспида — великого змія. Його мати, яка вміла перекидатися на жабу, виношувала сина одинадцять місяців та народила його в день свого сорокаріччя. Спочатку він ріс звичайним хлопцем, проте з часом у селі почали марніти, а потім і вмирати жінки та дівчата. То все була робота Змія…

— Ви не знаєте того напевно, — раптом втрутилася Яра.

Євдокія не звернула уваги на її слова і продовжила:

— Особливо небезпечний Аспид від сьомого квітня, коли прокидаються всі плазуни, до двадцять сьомого вересня. Саме цього дня вони ховаються під землю, де їм і місце.

— То що він робив із жінками? — голос Ляни тремтів. Вона почала пригадувати свій дивний сон.

— Зваблював. Проникав уночі до їхніх хат і зводив з розуму. Він забрав у мене мою доньку, мою Орисю.

— Він не має відношення до її смерті, — різко кинула Яра.

— Ти його захищаєш? — голос Євдокії враз став суворим та крижаним.

Ляна поспішила втрутитися:

— Ви ж не будете сваритися через якусь стару казку? Я не можу уявити, як велетенський змій ховається десь під горою, охороняючи купу золота… Я б чогось випила гарячого, — звернулася вона до Яри.

Та залила окропом листя чаю і витягла з холодильника глечик з молоком. Євдокія, яка не вміла довго ображатися, витерла краєчком хустини сльози, і глянула на Ляну.

— У нього інакше золото… Вибач, я не змогла принести тобі молочка в неділю. Тому попросила пана голову.

— Що? — одночасно перепитали Яра та Ляна.

Жінка винувато зітхнула.

— Я поспішала до церкви. Пан Власлав люб’язно погодився передати тобі молоко.

Ляна байдуже повела плечима. Яра відвернулася від них, піднесла глечик ближче до носа і понюхала. У її очах промайнула тінь занепокоєння.

— Воно скисло. Ліпше не пити, — із цими словами вона повільно вилила вміст глека в раковину.

— Куди ж ти! — аж підстрибнула на місці Євдокія. — Я ж могла з нього млинців напекти!

— Краще не ризикувати, — Яра повернулася знову обличчям до жінок і усміхнулася.

Випивши чаю, жінки поспішили додому. Ляна зачинила за ними двері і її погляд впав на цвях над дверима. Підкова зникла.