Читати книгу - "Доброчесність і Порок, Anael Crow"

            – Auri sacra, fames (До злата клята пристрасть) [31]…, – констатував Диявол  і продовжив: – Nitinur in vetitum semper, cupimusque negate (Ми завжди прагнемо забороненого і бажаємо недозволеного) [32]. Проте з якого дива все це лежить на видноті, а не замкнене під замок? – здивувався він.

            – У Місті немає злодіїв, – просвітила його Агата. – І поки люди думають, що ти знаходишся  під землею, вони нічого не братимуть. Але чому все це позносили сюди, а не розосередили по Місту? – дивувалася вона. – Невже Порок так міцно пустив коріння, що, не визнаючи його, наш брат-градоначальник впав у гріх збиральництва?

            – Avaritia! (Жадібність!) Все має своє ім'я, чи не так, сестро? – задоволено усміхнувся її супутник. – Я віддаю перевагу аvaritia!

            –  Але, можливо, за розкошами  ховається щось іще? –  боязко відказала вона, згадавши, як за ситну вечерю жебраків самих позбавляли життя.

            – Зовсім нічого! – знизав плечима Диявол і прочинив перед нею двері до приймальні міського голови.

            Градоначальник сидів на довіреному йому місці і навряд чи зміг би легко з нього зрушити, такий вже був товстий. Його кругла фізіономія лисніла,  а рідке сиве волосся  нечепурно стирчало в сторони.

            – А, втім, може, ти маєш рацію, і його справді відгодовують, – шепнув на вухо Агаті Диявол. – У такому разі, ця страва призначена лише для обраних, і цілком можливо, кожен наступний претендент на цю важливу посаду з'їдає свого попередника.     Відмахнувшись від Сатани,  черниця сміливо виступила вперед і заговорила з людиною, що здивовано пучила на неї очі.

            – Моє ім'я Агата, – оголосила вона, – я – сестра Ордена Святої Філомени.

            Порившись у паперах, що лежали на столі, товстун запихкав, і замість привітності на його обличчі з’явився вираз крайньої зайнятості.

            – Дуже добре… Дуже добре! – пробурмотів він. – Але я не пам'ятаю, щоб вам було призначено… Сьогодні й так забагато відвідувачів…

            – Мені довелося зустріти біля дверей святого Августина, і він зволив пропустити мене вперед. Та й свята Варвара не заперечувала..., – відмовилася вона. – Гадаю, всі інші прохачі теж можуть зачекати, бо в мене невідкладна справа.

            – Справді? – потер чоло мер. – І чого  ви від мене хочете?

            – Я прийшла повідомити вам, що Порок, який вважали переможеним на всій Землі та ув'язненим, знову розгулює на волі.

            Нервово смикнувши короткими товстими пальцями, чиновник покрутив на одному з них золоту каблучку з великим дорогоцінним каменем.

            – Сподіваюся, інформація достовірна? – запитав він.

            – Це я випустила його на волю, – коротко промовила Агата.

            Підвівшись, товстун ще більше витріщив на неї очі  і за мить знову плюхнувся на місце.

            – Ви? Ні, це не доказ. Потрібно спочатку створити духовну комісію, направити її на Замкову гору, аби вона провела розслідування, а вже потім, якщо ваші слова підтвердяться, доповісти про це Найсвятішому Ареопагу. Напишіть покаяння і ми оформимо його належним чином. На усе це піде місяців зо два, якщо не пів року.  Як бачите, у мене багато роботи.

            – Але що взагалі може бути важливішим за те, про що я вам зараз повідомила! – обурено вигукнула Агата, і серце її защеміло.

            – У вас немає свідків, – резонно зауважив міський голова.

            – Отець Томас,  – уперто наполягла вона, – Отець Томас може засвідчити те, що я кажу правду. Він сам розмовляв із Дияволом усю ніч і навіть научав його.

            – Але ж я нічого не бачу! – знизав плечима товстун. – У світі не сталося жодних змін! Якби Порок опинився на свободі, пильні та благочестиві городяни давно помітили б його. Мені ж не надходило жодної скарги! Жодної!

            – Розважте, пане мер, – холодно відповіла Агата. – Хіба сестра Ордена може брехати? Христова наречена може дозволити собі порушити одну з десяти заповідей, даних людині Господом?!

            Забулькотівши, як перегрітий чайник, коротун розвів руками:

            – Якщо так, тоді явіть мені Диявола тут і зараз!

            – Легко! – пожвавішав хлопчина, який досі мовчав і уважно прислухався до їхньої розмови. – Я ось тутечки, – і він відважив важливій людині жартівливий уклін.

            – Не вірю! – заперечно підняв руки чиновник. – Звісно, це не обман, як ви висловилися, але жарт. А жартувати Господь не забороняв, – і для більшої переконливості тоненько захихотів. – Але відривати мене від важливих державних справ нерозсудливо, – посерйознішав він. – І, незважаючи на те, що черниці у нас завжди в пошані, я прошу вас зробити мені послугу і залишити це приміщення негайно.

            – Ми підемо! – радо запевнив його Диявол. – Але, спочатку, скажіть мені от що ...

            – Що завгодно, аби ви негайно забралися геть! –  пообіцяв мер, зручніше влаштовуючись у пухкому кріслі.

            – Чому ваша власна дочка не стала членом якогось шанованого Ордену?

            Заскочений зненацька, товстун задумливо надув губи.

            – Звичайно, це було б непогано, – промурмотів він. – Але, боюся, їй не вистачає ретивості. Адже усім відомо, що у Христові наречені відбирають кращих із кращих.

            – Але ж у неї є незаперечна перевага перед іншими дівчатами – вона бачить ангелів!

            Насупившись, градоначальник втягнув у себе пісну фізіономію, як равлик  м'які ріжки, і замість двох підборіддів явив відвідувачам одразу три.

            – Ангелів? – перепитав він. – Вам це точно відомо?

            – Звісно, відомо! – зрадів Диявол. – Присягаюся! Та хай вона сама вам про все розкаже! – і він клацнув пальцями.

            Посеред просторої кімнати раптом з’явилася біла хмара, які зазвичай можна побачити на небі в ясний день, але з часом  вона не розсіялася, а перетворилася на юнку, чепурну і випещену, яка зроду не носила робочого одягу. В її прозорих очах, облямованих світлими віями, було порожньо, як у пляшці з-під кагору, випитого за причастям, але на губах вигравала блаженна посмішка.