Читати книгу - "Хранителька темряви, Поліна Ташань"

Однак Анабель знадобилося не багато часу, щоб вона зрозуміла, що не може йти. І ще менше — що не може говорити, кліпати та навіть дихати, хоча вона досі була у свідомості. Її тіло неначе закам’яніло. Або замерзло. Так само зі здатністю рухатися відібрало й магію. Ніколас протяжно зітхнув і, ступивши крок вперед, повів:

— Не забувай, що єті знатної крові здатні до заклинання паралічу.

Від моторошного, холодного тону хлопця їй хотілося втекти, та вона не могла.

— Я не хотів цього робити, але ти мене змушуєш. Давай почнімо з початку. Мене звуть Ніколас Адланд, і я серед трьох братів наймолодший, але не найменш важливий. — А ще, мабуть, найбільш зарозумілий і дурний. — Можливо, ти вже чула про весілля мого старшого брата Хаяса. Так, він підкріпив наші зв’язки з колишніми герцогами земель заклиначів тварин. Це давня практика серед правителів. Також ти можеш знати, що твій брат теж є важливим союзником Кріоландії, і мій батько хотів би закріпити цей союз шлюбом, але Арон для цього не підійде. — На мить він замовкнув, давши їй самій зрозуміти продовження. — Однак є ти. Коли батько подав ідею, Гаєр відмовився, але я одразу ж зголосився, і він це схвалив. Лишилося тільки отримати згоду твого брата, а він, повір мені, одразу ж погодиться, коли дізнається, що я для нього зробив. У тебе немає вибору. Хочеш ти того, чи ні, але ти будеш моєю, і я б хотів, щоб ти прийняла цей факт з розумінням і шаною, а не істерила, як маленьке дівчисько. Так буде краще для нас обох. Тож я дам тобі час. Три дні на роздуми, і подумай кілька разів, перш ніж відмовляти моїй пропозиції, бо мені б не хотілося кривдити таке миле личко, — сказавши це, він доторкнувся до її щоки холодною рукою й злегка посміхнувся.

Анабель вагалася, яку посмішку назвати найгіршою, що вона бачила у своєму житті: його чи Вільгельма. Потім принц склав руки за спиною, відступив два кроки назад і кліпнув. Враз невидимі пута відпустили її. Перш за все вона подивилася вниз на свої руки й створила на долонях невеликі вогники. Так, магія повернулася! Тоді Анабель підняла голову на Ніколаса, котрий досі дивився на неї цими безумно спокійними сірими очима.

— Дякую, що вислухала. — Він зробив крок убік, звільнивши прохід. — Повторю, обдумай добре своє рішення.

Анабель, важко дихаючи, швидко пішла до виходу, але на мить зупинилася, щоб сказати Ніколасові на прощання:

— Тобі кінець.

У відповідь він лише ширше посміхнувся, а вона поспіхом вийшла з бібліотеки.