Читати книгу - "Хранителька темряви, Поліна Ташань"

Анабель незчулася, як минула решта того дня та почався наступний. Більш-менш до свідомості вона повернулася лише на занятті з історії, бо під час нещадних вікторин Містера Прескота важко блукати в мороці думок. Коли опитування закінчилося, він роздав учням завдання й, сівши за стіл, під гомін їхніх обговорень почав заповнювати навчальні звіти.

— Чому ми не запросимо Крегана сидіти з нами? Серйозно. Він там зовсім один, — раптом промовила Марія.

Тільки після її слів Анабель помітила, що новий хлопець її подруги сидів за столом позаду й безпристрасно читав книгу. Якщо він тут, то чому не прийшов навіть привітатися? 

— Навіщо? — відповів Генрі, скривившись з відразою. — Нас і без нього більше, ніж треба для цього завдання.

— Розділимо його на частини, щоб вчити було менше? — запропонувала Анабель, повернувши увагу на малюнок у книзі.

Вивчення історії її пригнічувало, бо це був один з небагатьох предметів, в якому вона не могла вгадати відповідь, спираючись на логіку чи власні твердження. Просто сухе зубріння подій минулого, переважно безрадісних. Особливо важко давалися теми, пов’язані з правлінням її батька, хоча, на жаль чи на щастя, про нього згадувалося доволі рідко. Крім цього, повернутися до навчання після канікул видалося куди важче, ніж вона сподівалася. 

— А це хіба багато? — сказав Генрі. — Тут нічого вчити. Грегор Темний створив усього лише чотири чарівні предмети.

— Я згодна з Анабель, — обізвалася втомлена Кая, піднявши голову з руки. Вона все ще не відійшла після каторжної форми викладання Містера Прескота.

— Чудово! — відповіла Анабель, поки він не встиг заперечити. — Тоді я, очевидно, беру вогняний меч.

— Я візьму ціпок Рендалів. У них там цікава історія, — зголосилася Кая.

Набундючений Генрі з невдоволеною гримасою розвів руками, але не суперечив, і перевів погляд на Марію. Вона ж досі витріщалася на Крегана.

— Маріє? — сказав він, щоб привернути її увагу до навчання.

— Історія — це не моє, — процідила вона, ліниво загорнувши підручник одним пальцем.

— То бери тризубець. А я візьму льодовий посох. Завдання розділили, то про що тепер будемо базікати?

— Про враження від перших занять? — кинула Марія.

— Про політику! — відказав Генрі. Анабель мріяла бути зараз хоч трішки такою завзятою, як він. — Поки ми тут страждаємо маячнею, Деміан втратив владу в герцогстві Осборн. Там на кордонах уже стоять гарнізони файрагонців. Ви про це хоч знаєте?

— В Осборні? Як? — запитала вона, скрививши обличчя, та припинила крутити ручку.

— Припливли. А війська Ґрінвуда їх спокійненько пропустили, навіть коли ті пропливали прямісінько біля них по Єдні. Герцогство рослинників вже давно на боці Арона.

— Не зовсім, — відказала йому Кая. — Це для них просто вигідно. Після Великого поділу вони стали головними постачальниками продовольства для Файрагону, а натомість отримували їхню зброю та вироби з чарівних каменів. Коли Вогняна стіна впаде, значно полегшиться транспортне питання, тому вони й хочуть, щоб сім герцогств знову об’єдналися. А ще цього хоче король Таур, бо його втомили вибрики Вільгельма, на місце якого зараз взагалі вийшов Деміан, а він страшенно непередбачуваний. Було очевидно, на чиєму боці виступить Кріоландія.

— Мовчазна підтримка — це невелика справа, — заперечив Генрі, хитаючи головою з сумнівним виразом.

— Мовчазна? — з образою кинула Кая, але, коли Містер Прескот підняв на них голову, нахилилася ближче та тихіше повела: — А що, ти думаєш, спричинило саботаж у Вайндвілі? Це кріоландці! — Вона гордо тицьнула вказівним пальцем у стіл. — Одразу ж після укладення шлюбного союзу з Кливзами, Таур видав постанову, якою заборонив поставки чарівних каменів у будь-яке герцогство Еледнору, підконтрольне Деміану. Він перекрив роботу найбільшим підприємствам Вайндвіля, через що це герцогство, мабуть, впаде наступним, а ти називаєш це мовчазною підтримкою? Фактично, Кріоландія разом з Файрагоном розпочали проти Елендору війну.

Тепер, здається, Анабель розуміла, чому ця парочка зійшлася разом: вони обоє навіжені фанатики політології. Її ж їхні балачки знудили, так що вона перевела очі на сусідній стіл, де сиділа Маргарет. Її батько — правитель центрального герцогства в королівстві, мабуть, краще обізнаний з ситуацією в Елендорі, тому мала б бути й вона. Можливо, саме через це заворушення Маргарет останнім часом ходила з кислою пикою. Принаймні Анабель сподівалася, що її брат тримав усе під контролем.

— То чому ж вони не введуть війська? — запитав Генрі.

— Бо вони потрібні для захисту Сторожової стіни, дурнику!

— Вас дуже цікаво слухати, але можете заткнутися, будь ласка? — перебила Анабель, повернувши голову. — Я намагаюся думати.

— Ого, вона вміє думати! — кинув у відповідь Генрі.

Анабель вже збиралася гепнути його книгою по голові, але йому пощастило, бо викладач оголосив про кінець заняття. Вийшовши в коридор, вони розійшлися по своїх справах: Марія — на збори студентських активістів, Кая та Генрі — до штабу, а Анабель, як зазвичай, не мала розкоші у вигляді вільної від занять години. Зараз у неї за розкладом контроль вогню, а опісля можна й ботаніку повивчати. Однак вона розуміла, що не їй складати свій графік навчання, а тому просто зітхнула й вирушила в пошуках аудиторії.