Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

Кав’ярня біля озера вже давно стала їхнім неофіційним штабом. За великим круглим столом сиділи шестеро: Лін, Кораль, Фенрік, Ашер, Еліс і, звісно, Аркіан — хоча в його випадку це було радше магічне паріння кулона над чашкою шоколаду.

— Отже, — Фенрік поклав кілька старовинних аркушів на стіл. — Коли ви з Коралем активували першу платформу... ви були удвох?

— І... емоційно нестабільні, — додала Еліс з хитрою усмішкою.

Лін зашарілася, а Кораль відвернув погляд, удаючи, що надто захоплений вивченням кавової гущі на дні чашки.

— Саме так, — буркнув Аркіан. — І не дивно, що обидва рази під час активації реєструвався імпульс емоційної мани.

— Тобто... — Ашер нахилився ближче. — Щоб відкрити нові рівні платформи, вам потрібно...

— Бути чесними один із одним, — різко перебив Фенрік. — І... можливо, трішки більше, ніж просто чесними.

Лін зиркнула на Кораля — і зустріла його такий самий розгублений, але теплий погляд.

Вони мали відкрити серця. Інакше загадка залишиться нерозгаданою.
---

Того вечора вони знову вирушили до платформи. Небо було затягнуте хмарами, і озеро віддзеркалювало блискавки далеко на обрії. Атмосфера відповідала їхньому настрою.

— Лін, — тихо сказав Кораль, коли вони вийшли на центральне коло платформи, — якщо ми справді повинні… емоційно взаємодіяти... я маю сказати тобі дещо.

— Я слухаю, — прошепотіла вона.

— Я, — він затнувся, — не просто хвилююсь за тебе. Я думаю про тебе... більше, ніж слід. Постійно.

Лін здригнулася, але в ту ж мить кулон Аркіана засяяв теплим золотистим світлом.

— І я тебе, — зізналася вона, не відводячи очей. — І... мені важко уявити, що я б змогла пройти цей рік без тебе.

Світло навколо них почало змінюватися. Платформа під їхніми ногами загуділа, і символи спалахнули.

— Ключ активовано, — глухо вимовив Аркіан, хоча в його голосі звучало щось... сумне? Ні, радше змирене тепло.

Платформа почала відкривати новий рівень. І разом із цим — нову підказку: стародавню карту, на якій було позначено місце, що могло бути місцем зникнення батька ректора.

---

Того вечора вони знову вирушили до платформи. Небо було затягнуте хмарами, і озеро віддзеркалювало блискавки далеко на обрії. Атмосфера відповідала їхньому настрою.

— Лін, — тихо сказав Кораль, коли вони вийшли на центральне коло платформи, — якщо ми справді повинні… емоційно взаємодіяти... я маю сказати тобі дещо.

— Я слухаю, — прошепотіла вона.

— Я, — він затнувся, — не просто хвилююсь за тебе. Я думаю про тебе... більше, ніж слід. Постійно.

Лін здригнулася, але в ту ж мить кулон Аркіана засяяв теплим золотистим світлом.

— І я тебе, — зізналася вона, не відводячи очей. — І... мені важко уявити, що я б змогла пройти цей рік без тебе.

Світло навколо них почало змінюватися. Платформа під їхніми ногами загуділа, і символи спалахнули.

— Ключ активовано, — глухо вимовив Аркіан, хоча в його голосі звучало щось... сумне? Ні, радше змирене тепло.

Платформа почала відкривати новий рівень. І разом із цим — нову підказку: стародавню карту, на якій було позначено місце, що могло бути місцем зникнення батька ректора.

---

Після повернення Фенрік, Еліс та Ашер захоплено обговорювали наступний крок. Але Лін не слухала. Її рука була в руці Кораля. А кулон на її шиї тихенько пульсував у такт її серцю.

Попереду чекали небезпеки. Але вперше за весь час Лін відчувала: вона не сама.