Читати книгу - "Червоний рахунок, Сергій Фішер"

— Будь спокійною і виглядай розкаяною, — порадив Терещенко, відкриваючи двері.

Вони увійшли до аудиторії, де за довгим столом сиділи четверо: декан філологічного факультету, професор Ковальчук, сувора літня жінка з сивим волоссям і пронизливим поглядом; Шумська, з її вічно стиснутими губами; Валерський, який виглядав блідим і напруженим; і ще один літній чоловік, якого Злата не знала.

— А, Ігоре Павловичу, ви вчасно, — привіталася декан. — Сідайте. І ви, Золотарьова.

Терещенко сів поруч з деканом, а Дамир зайняв місце біля виходу, наче спостерігач. Злата сіла на стілець навпроти комісії, відчуваючи, як усі погляди спрямовані на неї.

— Отже, переходимо до справи, — почала декан. — Студентка Золотарьова Злата Олегівна, першокурсниця філологічного факультету, обвинувачується в шантажі доцента Валерського з метою отримання незаслужених оцінок. Підстава для розгляду — офіційна заява Геннадія Петровича Валерського і надані ним докази.

Декан розгорнула папку перед собою.

— Доцент Валерський стверджує, що ви знайшли його особисті фотографії і погрожували оприлюднити їх, якщо він не поставить вам автоматичні заліки з предметів, які ви не склали. Це правда?

Злата глибоко вдихнула, відчуваючи, як серце калатає в грудях. Це був момент істини. Вона могла пройти за планом Терещенка, сказати, що шкодує, і отримати м'яке покарання. Або піти своїм шляхом, ризикнути всім, але зберегти свободу і гідність.

Вона глянула на Дамира, який ледь помітно кивнув, підбадьорюючи її дотримуватися домовленості. Потім перевела погляд на Терещенка, який сидів з впевненим виразом обличчя, знаючи, що ситуація під контролем. І нарешті на Валерського, блідого, наляканого, затиснутого в куток.

— Шановна комісіє, — почала Злата, розкриваючи свою папку. — Перш ніж відповісти на це звинувачення, я хотіла б розповісти вам ширшу історію, яка стоїть за цими подіями.

Дамир напружився, а Терещенко трохи нахилився вперед, насупивши брови.

— Так, я дійсно знайшла компрометуючі фотографії доцента Валерського і використала їх, щоб змусити його поставити мені заліки, — продовжила Злата, говорячи чітко і впевнено. — Це був неправильний, незаконний вчинок, і я повністю визнаю свою провину.

Вона зробила паузу, відчуваючи, як Дамир розслабляється — він вирішив, що вона дотримується плану. Але наступні її слова змусили його завмерти.

— Але це була лише частина набагато більшої і серйознішої схеми, яка діє в нашому університеті. Схеми, організованої студентом Дамиром Ахметовим під керівництвом члена опікунської ради Ігоря Павловича Терещенка.

В аудиторії запанувала тиша. Декан здивовано підняла брови, Шумська випросталася, а Валерський виглядав так, наче побачив привида.

— Що ви маєте на увазі, Золотарьова? — запитала декан після паузи.

— Я маю на увазі, що Дамир Ахметов знайшов мене одразу після того, як я почала шантажувати Валерського, — Злата вже не зупинялася. — Він знав про мої дії, але замість того, щоб доповісти адміністрації, вирішив використати мене для власної схеми. А коли виникла загроза викриття, він і пан Терещенко спробували завербувати мене для збору компромату на інших викладачів і студентів.

Терещенко підвівся, його обличчя почервоніло від гніву.

— Це абсурдні звинувачення! — вигукнув він. — Дівчина очевидно намагається уникнути відповідальності, перекладаючи провину на інших!

— У мене є докази, — спокійно відповіла Злата, виймаючи з папки документи. — По-перше, запис моєї вчорашньої розмови з Дамиром Ахметовим і паном Терещенком у квартирі, яка належить пану Терещенку. На цьому записі чітко чути, як вони пропонують мені "допомогу" в обмін на згоду працювати на них, збираючи компромат.

Вона поклала на стіл роздруковану транскрипцію розмови і флешку з аудіозаписом.

— По-друге, у мене є список студентів, які вже працювали на Дамира, їхні контакти і суми, які вони платили за різні «послуги», — вона додала ще один документ. — Цей список я знайшла на тій самій флешці, де були фотографії Валерського. Судячи з усього, флешка належала одному з «клієнтів» Дамира, який втратив її в університетській роздягальні.

Дамир зірвався з місця і кинувся до дверей, але на порозі вже стояла Соня з двома співробітниками охорони.

— Нікуди ти не підеш, — сказала вона, відступаючи, щоб охоронці могли увійти.

Терещенко залишався зовні спокійним, але його очі метали блискавки.

— Це наклеп, — сказав він, звертаючись до декана. — Вигадки студентки, яка намагається врятувати свою шкіру. Жодних доказів її словам немає.

— Є, — Злата дістала з сумки свій телефон. — Запис нашої розмови перед комісією, де ви чітко говорите про «нові обов'язки» і про те, що Валерський «вже погодився зменшити серйозність звинувачень» завдяки вашому втручанню.

Вона увімкнула запис, і голос Терещенка виразно прозвучав у тиші аудиторії: «Валерський вже погодився зменшити серйозність звинувачень, а я переконаю декана, що суворе покарання буде надмірним».

Декан повернулася до Терещенка, і в її очах читалося обурення.

— Ігоре Павловичу, що ви можете сказати з цього приводу?