Читати книгу - "Чорна тінь, Ана-Марія Еріш"

Після того нападу я зовсім не впізнавала Аларіка. Ні, на вигляд він був таким, як і зазвичай, проте щось в ньому змінилося. Він став більш насмішливим, вільніше спілкувався зі мною, та навіть його хода стала якоюсь іншою. Рік і раніше був таким, проте зараз все стало набагато гірше. Якби я не знала, що в нього немає брата-близнюка, то подумала би, що то якийсь інший хлопець. Все вказувало на те, що перед нами не Аларік. А раптом він так і не повернув собі контроль над тілом? Хлопець говорив навіть інакше. А ще ті погляди, що Рік постійно кидав на мене, вони просто зникли. І помічала то не лише я одна.                                                                                                                                                                  

Йому не вдалося провести й Емі з Заком, які його дуже добре знають. Сестра одразу зрозуміла, що з її братом щось не так. Вона намагалась якось вивести його на чисту воду, та вийшло не найкращим чином. Тому, ми і прийняли рішення. Вночі, коли половина замку спала, подруга покликала Аларіка в сад, аби трохи прогулятися. І він погодився, не відчуваючи підстави. Дивно, адже мав би знати, що дівчина одразу ж зрозуміє, що тут щось не так. Ось вони просто прогулювалися садом, а ми ж чекали слушного моменту, аби з'явитися. І як тільки Емі подала нам знак, ми різко вискочили та схопили хлопця. Це дивно, він ж вампір, міг би якось відчути. Ще один доказ, адже Аларік завжди був дуже обережний.                                                                                                                                                       

Емі та Зак помінялися місцями, і тепер вона тримала брата. Дівчина сумно дивилась на нього, адже дуже боялась, що це і справді не він. Вона не могла втратити його. А я вже знала, що на нього очікуватиме далі, і мені зовсім це не подобається. Навіть не уявляю, що відчуває в цей момент людина. І не хочу знати цього. Пам'ятаю як вперше це побачила, то хотілося просто втекти або стерти собі пам'ять. Занадто важко навіть дивитися. Та зараз я буду змушена спостерігати за цим, адже інакше ми нічого не дізнаємося.                                                                                                                    

- Що ви робите? Зовсім з глузду з'їхали? - почав шипіти Рік. - Відпустіть мене негайно, інакше я вирвуся сам.                                                                                                                                                                     

- Вибач, брате. Але в нас є припущення, що ти не Аларік. І своє поведінкою ти зараз саме це і доводиш. - промовив Зак. - Я маю це зробити, ти знаєш, що іншого виходу немає. Рік би мені дозволив.                                                                                                                                                           

Я вже не раз бачила те, як Зак перевіряв душу своєю ангельською магією. І кожного разу це мене лякало. Емі розказувала, що таке відчуття, що всі твої нутрощі вивертають назовні. А потім повертають не правильно. Але жахливим було не це. Аларік не кричав, а лише посміхався жахливою посмішкою. Все його лице змінила ця гримаса. Ще мить, і Зак просто відсахнувся від друга. Його очі дивилися здивовано.                                                                                                                                                        

- Ти не Аларік. - промовив хлопець. - Точніше, він зараз є всередині тебе. Але я його майже не чую. Ніби щось блокує.                                                                                                                                            

- Що це значить? - не зрозуміла Емі.                                                                                                               

- Це значить, що владу над тілом захопив хтось інший. - різко відповів Зак. - Перед нами той демон, що живе в Аларіку...