Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

Повітря у лісі було надзвичайне.

Марійка теж відчувала гордість і щастя, що вона разом з дідом і, що він її не відштовхує. Він же завжди це робив, завжди був далеким, холодним, навіть непривітним. Постійно любив гримати на неї і на її сестру, та й з їх бабою поводився не краще.

У такі миті, а бувало їх не багато, здавалося, що Володимир зовсім не злий, не такий, яким він хотів здаватися для інших людей, щоб відштовхувати їх. У ті хвилини перед тобою поставала людина, яка своєю чистотою душі, простотою серця, навіть якоюсь наївністю відкривалася тобі, як природа, що постійно дивує тебе все новими і новими відкриттями, хоча ти вважаєш, що нічого уже нового у ній не знайдеш. У такі моменти здавалося, що Володимир любить і внучок, і дружину, і сина, і весь світ.

- Ти чого тут голову миєш? - бурчить Володимир на Світлану, котра у мильниці полоскає голову. - Іди на вулицю.

- Ти чого бурчиш, старий діду? - сварить Геня Володимира. - Не бачиш, що там вітер на вулиці. Хочеш, щоб вона простудилася?

Володя пішов на двір. Висипав з сітки рибу у миску з водою. Кілька маленьких рибок кинув котові, який уже крутився тут.

- Яка риба! - хвалить Марійка. - Так багато.

- Сьогодні добре ловилось, - каже він.

Марійка бере то одного то другого карасика і пильно роздивляється.

- Не звертай уваги на того діда, - говорить на кухні Геня. - Бачиш, що то старий псіх. Його уже не зміниш. Він трохи побурчить, побурчить і перестане.

- Я знаю, - каже Свєта. - Сьогодні Вірка з дівчатами іде на дискотеку. Можна мені з ними піти?

- Ні, не можна.

- Чому?

- Там повно різних хуліганів. Я буду переживати.

- Чого переживати? Я буду з Віркою.

- Вірка кудись піде і тебе залишить. А знаєш, які там придурки ходять?

- Нічого зі мною не станеться і Вірка мене не залишить саму.

- Може і не залишить, але я тебе нікуди не пущу.

- Чого не пустите? Зі мною нічого не станеться, - сердиться Світлана.

Рипнула хвіртка. Це Віра. Вона зайшла до хати. На ліжку сидить похнюплена Світлана, а її втішає Марійка:

- Та й треба тобі тієї дискотеки?

- Треба. Як тобі не потрібна, то не думай, що іншим теж не потрібна.

- Чого ти ще не вдягнена? - питає Віра.

- Мене баба не пускає.

- Чого?

- Каже, що там повно хуліганів.

- Які там хулігани? Ти ж будеш зі мною.

- Я їй казала, а вона мене слухати не хоче.

- Я піду її вмовлю.

- Ти її не вмовиш.

- Якщо не вмовлю, то ти можеш втекти.

- Втекти?

- Я якось тікала через вікно, бо мене мама не пускала.

- Я краще вже не піду, але тікати не буду, бо баба, як довідається, буде переживати.

- Тоді я спробую її вмовити, а ти одягайся.

Віра вийшла з хати і зустріла Таню, Оксану і Марусю із сусідньої вулички.

- Оксана, ти що тут робиш? - питає Віра. - Ми тебе з собою не беремо. Тебе мама не пускає.

- Мене мама пустила, - каже Оксана.

- Не пустила, ти втекла, - говорить Таня.

- А ти звідки знаєш, що втекла?

- Хоч і пустила, ми тебе не візьмемо, - Віра наполягає.

- Чого?

- Бо ти втечеш від нас, а тебе мама буде шукати. І будемо винні ми.

- Я не втечу.

- А де Свєта? - питає Таня.

- Її баба не хоче пустити. Я якраз іду її вмовляти.

- Ми з тобою підем.

Муха, вчувши стукіт каблучків, загавкала. Віра зайшла до кухні і покликала Геню. Вона щось довго їй казала, навіть показувала рукою на дівчат, що стояли за хвірткою. Потім вони разом наблизилися до них.

- Пустіть Свєту, - кажуть дівчата.

- Добре, я пускаю, але тільки з Марійкою.

- Класно! - радіють усі.

- Дивіться, щоб мені їх привели цілими і не дуже пізно, - застерігає вона.

- Звичайно, - каже Віра.

- Не лишимо ж ми їх там, - додає Таня. Дівчата радо пішли до хати.

- Тебе пустили, але з Марійкою, - каже Віра.

- Класно! - радіє Свєта. - Давай, Марійка, вдягайся.

- Нічого я не вдягаюся, - відказує Марія.

- Як це не вдягаєшся? - відкриває шафу. - Я тобі даю фіолетовий піджак...

- І до чого я його візьму? - сердиться Марійка, швидше від того, що нема чого взяти, ніж від неохоти йти до клубу.