Читати книгу - "Оповіді визволителя"

Отже, в кожен з бронетранспортерів, в які входить по 15 осіб, треба посадити по 16. Та ми й не по стільки возили на навчаннях! За 30 осіб вбивали! Однак передбойова обстановка дещо відрізняється від навчань. У передбойовій обстановці в кожному бронетранспортері крім всієї зброї піхоти належить ще мати гранатомет РПГ-7 і 10 гранат до нього. Десять гранат — це два великих ящики.

Крім того, належить мати 20 ручних гранат Ф-1 — це ще ящик. Кулемет СГМБ і 2000 патронів до нього — це ще два ящика. БТР мусить мати дві додаткові бочки бензину, вони зверху вішаються, і запасне колесо, його можна прилаштувати тільки на броньовому даху, після чого один з люків не відкриватиметься. Далі, кожен з солдатів має з собою автомат, кулемет чи гранатомет, до кожного автомату по 300 набоїв і до кожного ручного кулемета по 1000 набоїв. Крім того, кожен солдат має дві гранати, багнет, протигаз, захисний гумовий комбінезон, протиатомні гумові чоботи і рукавички, шинель, плащ-намет, зміну білизни, запас продуктів на п’ять діб, флягу води, лопату, індивідуальний медичний і протиатомний пакет. Коли все це складене в БТР, не те що 16 осіб, одного посадити нікуди. Добре раніше було — бронетранспортери даху броньового не мали, саджай всіх зверху, як сільських дівок на підводу з сіном. Після Угорщини випуск таких бронетранспортерів був припинений.

Тепер всіх 16 осіб необхідно через люки вбити під дах. Заняття це нелегке, особливо з огляду на габарити резервістів. Іноді ця операція займає хвилин сорок. Коли щось трапиться, перевернеться машина чи загориться, крім водія і командира, над кожним з яких — люк, ніхто звідти живим не вийде. Про бій і мови немає. Як же вони там дихають, спресовані гірше оселедців в бочці? Солдатська кмітливість допомогла знайти вихід і з цього становища. Кожен одягає на себе протигаз, від’єднавши попередньо фільтрувальну коробку від шланга, і потім шланги просовують у відкриті люки і амбразури. Влітку в гумовій масці, стисненим з усіх боків спинами, дупами, чобітьми, стволами і прикладами, не дуже, звичайно, приємно, однак дихати є чим.

На навчаннях, та ще коли заморські аташе присутні, все це не так робиться, тільки ж навчання — це одне, особливо показні, а сувора армійська дійсність — щось інше.

Пізно ввечері після чергового тренування солдатів з розміщення в БТР (а на інше вже часу не залишалося) я отримав наказ терміново відбути в штаб Прикарпатського військового округу. На моє місце ставав командир першого взводу, молодший лейтенант з резервістів. Почувши про своє нове призначення на посаду ротного, він невесело глянув на наші бронетранспортери, на резервістів, яких сержанти з зусиллями по одному витягали з люків, присвиснув протяжно і вигадливо виматюкався.

Визволителі

1

До чого ж видовище захоплююче — зміна варти біля Мавзолею. Багато разів я приходив на Красну площу, а намилуватися чіткістю і виправкою не міг. Тягне мене туди. Так би і стояв годинами та милувався.

І як не захоплюватись! Кращі з кращих, артистичні, треновані краще, ніж радянські гімнасти на Олімпійських іграх. Красені! У самому Кремлі таких — полк. Полк цілий! КДБ! Не віриться? А ось зайдіть з боку Олександрівського саду і гляньте, скільки поверхів має їхня казарма. Начебто два. А придивишся ближче — чотири. Вікна величезні. В кожному вікні два поверхи. Придивіться тільки, і побачите. Отже, чотири. Це над Кремлівської стіною стільки підноситься. А скільки ще поверхів стіна закриває? А тепер зайдіть в Кремль і гляньте на казарми з боку Цар-дзвона і побачите, що будинок-то цей — не просто будинок, а величезна прямокутна споруда з внутрішнім двором. А тепер знову увійдемо через Троїцькі ворота в Олександрівський сад і спробуємо кроками вирахувати довжину цієї будівлі. Скільки вийде? Ото ж бо! Туди не те що полк, а й більше вмістити можна, без танків і артилерії, звичайно.

А тепер в недільний день підемо до Кремля і помилуємося, скільки цих хлопців гуляє. П’ять відсотків — це максимум, що командир полку в місто може одночасно випустити. Але це командир звичайного полку, а в Кремлі полк не зовсім звичайний. Одначе навіть коли командир і випускає п’ять відсотків своїх орлів в місто погуляти, то все одно багато їх в Кремлі виявляється. Коли все ж ми бачимо не п’ять відсотків, а тільки два чи три, скільки ж їх усередині залишилося?

Ходять хлопці пихаті, горді. Як не пишатися! Форма у них знатна: шинелі, шапки, чоботи — все офіцерське. Погони сині, літери золотом горять: ГБ[11]. Стоп, а чому б і не КДБ, а тільки ГБ? Це розуміти треба. К — комітет, значить. Не солідно, МГБ солідніше. А ГБ — найкраще. Держбезпека! Отак-от вагомо, переконливо. Піднятися над усіма міністерствами і комітетами, включаючи і Центральний, — кришталева мрія чекістів. Та й не тільки мрія, звичайно. Вони не соромляться першу букву відкидати і щоденно Центральному Комітету демонструвати купу презирства до усяких комітетів! ГБ — і крапка.

Отже, кращі з найкращих. Цілий полк, тільки без танків. Проте танки й не дуже потрібні: стіни у Кремля ще міцні.

Ну, а коли щось трапиться, заколот якийсь, особливо коли армія, та з танками, та проти ленінського ЦК? Тоді як?

На цей випадок, братці мої, будьте спокійними. На такий випадок дивізія імені товариша Дзержинського придумана. З танками, з артилерією, з усім, що належить. Дивізія, правда, іменується дивізією Внутрішніх військ, тобто Міністерства внутрішніх справ. Тільки ж ви цьому маскараду не вірте. Чи ж мало під кого КДБ маскується! На форму дивізії імені Дзержинського нічого дивитися. Маскарад! З якого це часу захист улюблених вождів перейшов до рук МВС? Завжди це було першим завданням КДБ. Дивізія для того і створена була. Так у всіх довідниках і пишеться: за особистою вказівкою Леніна і для захисту Леніна особисто. Дивізія цією роллю зело пишається. 18 тисяч осіб, і всі одного Леніна стерегли. І латиські стрілки цим же пишаються, і московське училище імені Верховної Ради, і Кремлівські кулеметні курси. Онде скільки їх набирається!