Читати книгу - "Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда"

Олександр Волков сидів за столом, як генерал перед вирішальним боєм. Його костюм — бездоганний, погляд — проникливий, голос — спокійний, але в ньому читалась... влада. Та сама, від якої тремтіли бізнесмени і навіть політики.

Влад обережно поправив сорочку. Настя — в елегантній сукні, але з лукавою посмішкою — вже знала, що буде шоу.

— Ну що ж, — почав Волков, — скажи мені, Владиславе, чим тебе так зацікавила моя донька? Я не про її портфоліо.

Влад трохи посміхнувся. Настя втягнула повітря. Напруга.
— Вашою донькою не можна “зацікавитись” просто так. Вона — вибухова, складна, принципова. Вона не вписується в схеми.
— А ти любиш таких жінок?
— Я не шукав. Але коли вона увійшла в мій кабінет… я зрозумів, що вже програв.

Настя відкрила рот.
Волков — усміхнувся. Вперше за вечерю.

— І що ж ти збираєшся з цим “програшем” робити? — спитав він.
— Перетворити його на союз.
— Весело говориш. Але я знаю бізнес, Влад. У нас… не дарують, якщо не вигідно.

Влад видихнув:

— А любов? Вона теж має бути вигідною?

— У бізнесі — так. У житті… — Волков зробив паузу. — Це вже складніше.
— То дозвольте мені довести, що я не тільки партнер для Насті на роботі. Я її вибір.
— Вибір дівчини, яка звикла до рівня, Владиславе. І я не про статус. Я про характер.

Настя:
— Тату… Я його не вибирала через “вигоду”. Я з ним, бо з ним — я справжня. І, до речі, твоя "інтуїція" мала б це вже відчути.

Волков мовчки взяв келих, уважно подивився на Влада:

— Добре. Настя завжди була сильною. Але якщо ти зламаєш її — я зламаю тебе. Красиво, культурно, і без права на помилку.
— Приймаю правила гри, — спокійно відповів Влад.

Пауза.

— Десерт? — спитала Ірина з кухні.

— Мені, будь ласка, солодке. Бо тут уже гірко і гостро, — пожартувала Настя й подивилася на Влада. — А далі… може, ми трохи розслабимось?

                                  ****

Квартира Влада.
Двері ще не встигли як слід зачинилися, як Настя повернулася до нього спиною... і повільно розстебнула блискавку на сукні.

— Настя... — його голос був хрипким.

Вона обернулася, притримуючи тонку тканину пальцями. Очі блищали, щоки легенько палали.

— Знаєш, Влад... — вона скинула сукню на підлогу, залишаючись у чорній мереживній білизні. — Я не хотіла бути чемною ще від вечері.

Він застиг. Дихання стало важким.

— А тепер я точно не твоя практикантка.

Він зробив крок, другий… уже не стримував себе. Притягнув її до себе, його долоні обійняли її талію, губи — знайшли її губи, шию, плечі.

Вона сміялась крізь дихання:
— І ти ще сумнівався, чи впораєшся з моїм татом?

— Тепер я боюсь тільки тебе, — шепотів він, ковзаючи пальцями по її спині.

Її руки ковзнули під його сорочку — розстебнула гудзики повільно, навмисне, насолоджуючись кожним його здригом.

Вони не дійшли до спальні одразу. Спочатку — стіна. Потім — диван. Нарешті — ліжко, де не було вже ні статусів, ні правил. Тільки дотики, тільки голоси й тіло до тіла.

Настя прошепотіла, коли він нахилився до неї:
— Тепер… я твоя, Влад. Але не забудь — левиця не грає тихо.

Він тільки усміхнувся і знову поцілував її.