Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Грішниця 📚 - Українською

Читати книгу - "Грішниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Грішниця" автора Олена Печорна. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 76
Перейти на сторінку:
танцювала з хлопцем.

– Ото ж бо й воно.

– Ларисо, як же ти не розумієш, що першим стане не просто хтось, а справжній хлопець?

– Я все прекрасно розумію. Слухай, давай закриємо цю тему.

Сніжана безнадійно махнула рукою й покрутила пальцем біля скроні, однак моє рішення змінити не змогла. Це зробила інша людина, вірніше, навіть декілька. Серед потенціальних претенденток на перемогу була Валя, старша на два роки й значно досвідченіша в подібних речах. Саме її ім’я найчастіше називали у своїх прогнозах вчителі, вихователі та інтернатівці. Сама ж вона була настільки переконана в перемозі, що демонстративно ігнорувала інших конкурсанток або співчутливо зітхала їм услід. Того дня наші шляхи пересіклися. Я чергувала в їдальні, накриваючи та прибираючи зі столів. Саме обідали старші класи, і я спиною відчула, що на мене дивляться. Озирнувшись, зрозуміла, що Валя та її група підтримки розмовляють про мою можливу участь у конкурсі. Котрась із дівчат так і сказала, що мені пропонували спробувати себе, на що Валя голосно розсміялась:

– Це щоб зеківка стала першою міс? Не смішіть мене!

Я відвернулась, намагаючись не чути їх сміх. Знову стало боляче, захотілося довести, що я несу відповідальність лише за себе, а ніяк не за інших людей, навіть якщо ті інші – власні батьки.

Після обіду список учасниць побільшав на одну людину: там з’явилося моє ім’я. Від радості Сніжана ледь не задушила мене в обіймах, а більшість однокласників та просто знайомих, на диво, підтримали мою кандидатуру. Правда, вже увечері, закутавшись у ковдру, я жалкувала, що піддалася першому імпульсу та встряла в цю історію. Більш-менш заспокоїлась, коли Тетяна Сергіївна, побажавши нам доброї ночі, затрималася біля мого ліжка й тихенько прошепотіла: «Молодчина».

Уночі снилися сходи. Вони вели кудись високо-високо вгору. Було важко підніматися по них, більш того, не хотілося цього робити, але я продовжувала йти. Коли ж здалося, що нарешті досягнула вершини, виявилось, що насправді я впала вниз.

* * *

Мороз із самого ранку розмалював дивними візерунками всі вікна в будинку. Хоча, можливо, він зробив це і вночі, от тільки чи можна створити подібне в повній темряві? Лариса притулила чоло до холодного скла й подумала, що таке можливо, адже ж малювали картини повністю сліпі люди, а зрячі тільки захоплено розводили руками.

До Нового року лишався один день, тому настав час прикрасити ялинку й ті гілки, що принесла вчора з лісу. Неприємний холодок пройшовся спиною, але Лариса відігнала спогади подалі, як звикла це робити вже давно. У гості прийшла Ніна, і вони вдвох відшукали на горищі запилений ящик із новорічними прикрасами, що вже кілька років зустрічали Новий рік саме там, тому встигли забути, як це – творити свято. Може, тому так радісно виблискували в жіночих руках, а згодом і на густих гілках ялинки. Марія Степанівна з посмішкою спостерігала, як дві дорослі жінки з дитячим захопленням милувалися прикрашеною ялинкою.

– Ну от, залишилося лише цукерки розвісити.

– Маріє Степанівно, але ж у домі дітей нема.

Старенька сумно зітхнула:

– Може, саме тому він і такий старий. А цукерки на ялинку завжди син вішав, навіть коли подорослішав. Говорив, що лише з ними вона по-справжньому казкова.

Жінки перезирнулись і, не змовляючись, принесли цілий пакет із цукерками, голки й нитки. Коли ж усе це солодке добро висіло на найпочесніших місцях, задоволено кивнули головами:

– Ну от, тепер і справді казкова.

Раптом на вулиці загавкав собака, а через хвилину у дверях з’явилася чоловіча постать, від якої одразу ж війнуло лісом. Лариса посміхнулась і сплеснула в долоні:

– А ми до Вас самі думали навідатись.

Чоловік обтрусив рештки снігу з хутряної шапки й посміхнувся, від чого сірі очі раптом стали теплими.

– А я Вас штрафувати прийшов он за ті гілочки. А якщо серйозно, то дізнатися, як здоров’я. Надто Ви вже вчора втомлено виглядали.

Марія Степанівна закивала головою:

– Правильно-правильно, за ними стежити й стежити, самій мені вже не під силу. А Ви роздягайтеся, зараз чай пити будемо, заразом і відігрієтесь, а то сьогодні мороз розходився не на жарт.

Через півгодини всі сиділи за круглим столом і голосно сміялися. Суворий, часом навіть жорстокий у роботі, Сергій Петрович виявився дуже простим і відкритим у спілкуванні, а ще вмів сміятися так, що втриматися від посмішки не вдавалося.

– А я Вам, Ніно, все-таки ялинку особисто принесу.

– А не шкода з лісу нести?

– А хто Вам сказав, що я з лісу принесу? З магазину, штучну. А Лариса гілками поділиться, щоб пахло хвоєю. Тими, що, можна сказати, відвоювала із сокирою в руках.

Усі дружно засміялись і не почули, як до будинку увійшов дід Федір, стурбований і весь у дрібних сніжинках.

– Здрастуйте, зі святом усіх! Я теє… машину побачив біля воріт. Ваша?

Лариса багатозначно штовхнула Ніну в бік:

– А кавалер з авто.

Та пирхнула чаєм й опустила очі в підлогу.

– Моя машина. Може, заважає, то я зараз віджену.

– Та ні, синку. У мене прохання, виручи старого, відвези в місто. А то щось з автобусами тими, не ходять цілий день, а мене чекають. Я заплачу.

Марія Степанівна оживилась:

– А куди це Ви, сусіде, зібралися під Новий рік?

Старенький розгублено посміхнувся й знітився:

– До дочки з онуками. Гостинців купив, вони хоч і дорослі, та який дід без гостинців.

Сергій відставив чашку вбік та встав з-за столу.

– За такою справою готовий хоч у Москву везти на горбі, не то що на машині. Не хвилюйтесь, Федоре Павловичу, довезу як президента. А зараз, прекрасні дами, дозвольте Ваші ручки. Заходьте до нас, тільки не по одній і без сокир.

Коли двері зачинилися, Марія Степанівна задумливо зітхнула:

– Гарний чоловік, добрий.

Лариса змовницьки подивилася на схвильовану Ніну:

– І неодружений, до речі.

Ніна раптом стала серйозною й замовкла, згадавши іншого, уже з обручкою.

* * *

Переможцем конкурсу серед хлопців став десятикласник. У принципі, цього й варто було очікувати, адже Деню було важко не любити. Усі в інтернаті, навіть учителі, називали його саме Деня, згадуючи повне ім’я лише тоді, коли цього вимагала офіційність ситуації. Було в ньому щось, що притягувало людей, справа навіть не у фізичній привабливості чи інтелектуальних здібностях, хоча й те, й інше було присутнє на всі сто відсотків. Коли я дивилася на нього, іноді намагалась уявити, що могли б відчути батьки, якщо отримали б можливість побачили сина зараз.

Складно до кінця пояснити, але чомусь саме серед хлопців набагато частіше зустрічалися ті, хто

1 ... 27 28 29 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грішниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грішниця"