Читати книгу - "Світогляд українського народу"

ламати. Долі не можна ні завезти, ні продати; вона дожене і сяде на віз. Доля буває жіноча й чоловіча і показується в образі парубка й дівчини. Розказують, як було собі два брати: менший багатий, а старший убогий. Раз старший став у меншого жати <94> за сніп. Жне він та жне, коли дивиться, аж на полі ходить якась дівчина в дранті, неначе старчиха, висмикає з його зароблених снопів більші колоски і втикає в братові снопи. «Хто ти така?» — питає її старший брат. «Я, — каже, — Доля твого брата; він лежить та спить, а я день і ніч роблю на нього і буду робити до самої смерті; гляджу його дітей, кроплю його поле й город росою, заганяю рибу в його волок і бджоли в його вулики, доглядаю його товару, надаряю щастям його сім'ю. А твоя Доля нічого не робить: гарно вбирається, співає пісень і тепер ондечки лежить під грушею». «Що ж мені робити, щоб моя Доля була така робоча, як і ти?» — питає чоловік. «Піди, — каже вона, — чоловіче, візьми кия, закрадься поза грушею та бий, скільки влучиш, приказуючи: «Оце тобі, лиха Доле, за те, що ти не хочеш на мене робити!» Старший брат вибив києм свою Долю і з того часу став багатшим від брата.[79] Так само розказують про двох братів, де Доля показується в образі парубка. На Долю, як її розуміє народ, не можна дивитись, як на абстракцію щастя й нещастя в чоловічому образі. Доля — то міфічний образ, то давня фортуна. В образі Долі й Недолі народ показує свій погляд на непереможну силу сліпого щастя, сліпої сили натури, на такі випадки в житті, проти котрих сам чоловік нічого не вдіє, хоч би він горював і працював день і ніч, як співають в пісні:

Другі люде роблять і в жупанах ходять,

А я роблю, дбаю і свити не маю. <95>

Так дивився народ на сліпе щастя в тому давньому становищі, коли він ще не добачав в собі сили волі, сили розуму, чим би він міг притягти до себе добру Долю і збутись Недолі. І та непереможна, невидима сила здавалась йому істотою, на котру він робить, котра одбирає од нього всі достатки, а його самого зоставляє в бідності. І багатий робить, і вбогий робить, але нічого не має; і вбогий думав, що якась сила настачає багатому грошей і всякого добра чи в образі дідька, чи домовика, чи доброї Долі. Тим-то в приказках кажуть: «Чом йому не пить, коли його Доля не спить; лежень лежить, а Бог для нього Долю держить; без Долі хоч за пана, і пан скупиться; дитина спить, а Доля її росте».[80] В Долі й Недолі можна бачити і економічний вплив на народну фантазію. З давніх-давен простому народові усе приходилось робити на панство, усе приходилось платити гроші, і можна сказати, що панство й було та лиха Доля народу, що тільки лежала, гарно убиралась, співала пісень та спала в холодку, одбираючи собі всю користь з народної праці. Тим-то народ лютує в оповіданнях на лиху Долю, готовий бити її києм, тоді як він не надаряє киями ні одного міфічного образу: ні русалок, ні домовиків, ні навіть чортів, вважаючи на них, як на не дуже шкодливих.

До Долі дуже близькі Злидні. Злиднями звуться маленькі істоти, що заводяться в хаті. Де вони засядуть, в тій хаті чоловік збідніє, хоч би він був найбагатший. Розказують, як раз убогий брат <96> наловив риби і поніс багатому на іменини. Багатий брат подякував, але нічого не дав. Йде вбогий додому та й журиться, а проти нього йде дід та й питає, чого він сумує. «Та насіло Лихо, — каже вбогий. — То продай мені те Лихо», — каже дід і дає чоловікові капшук грошей. Убогий зараз купив собі за ті гроші нову хату, а стару покинув ще й запер. Раз жінка каже вбогому: «Недобре ми зробили, що покинули в старій хаті жорна; піди та забери!» Приходить чоловік до хати, а звідтіль хтось каже до нього: «Бач який! Став багатий, то й покинув нас». «Хто ж ви такі?» — питає чоловік. «Ми твої злидні; візьми нас із собою». «Добре! — каже чоловік. — Тільки донесіть мені на своїх плечах жорна». Забрали Злидні жорна та й пішли. Тільки що зійшли на міст, а чоловік як пхне їх з мосту, так вони всі й потопились.

Злидні — то розколотий образ Недолі, як говорять у приказці: «Не сама біда ходить, а з дітками». Злидні — то діти лихої Долі. Вони живуть у хаті під піччю, як центром хатнього господарства: «Добра Доля! Да іди за мною з печі пламенем, з хати каменем!» — каже на Поліссі молода, покидаючи батьківську хату.

Відьми й відьмаки

Відьми й відьмаки — то півміфічні істоти. З того часу, як народ почав забувати міфічну старовину, почав мішати міфи з життям, з того часу він багато дечого переніс на землю, що діялось на небі. Народна фантазія переробила чисто міфічні образи <97> відьом на звичайних людей з незвичайною силою знахарства. Але всі прикмети відьом і відьмаків показують на їхній давній чисто міфічний небесний образ.

У народних оповіданнях відьми й відьмаки витворяють наднатуральні діла: держать у своїх руках дощ, град, росу, хмари й вихрі, крадуть з неба зорі й місяць, літають на повітрі на Лису гору й справляють там з чортами чудні ігрища, перекидаються звірами, клубками й іншим способом. Всі такі прикмети показують, що відьми й відьмаки — небесні образи, перенесені на землю пізніми часами на людей.

Самий образ, сама фігура відьом показує, що вони не прості жінки. Відьми бувають родимі і вчені. Родимі відьми мають невеличкий на два пальці хвостик, а як вони відьмують, то в них виростає хвіст, як у собаки. Вони багато знають, але нікому не шкодять і навіть помагають людям своїм знахарством. Про одну бабу (в Стеблеві Канівськ. пов.) розказували, що вона родима відьма, багато знає, але нікому не шкодить; раз вона серед літа вилила в ночви чавун окропу, і окріп замерз, як зимою на морозі. Вчені відьми бувають лихі. Серед ночі вони розпускають по плечах коси і в одній довгій білій сорочці йдуть доїти корів. Такий образ відьми з розпущеними косами, в білій сорочці, з хвостом, з цідилком та з дійницею в руках