Читати книгу - "“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією"

Злочинець вибігає в коридор, відтак у двір і кидається до воріт. Але в управлінні вже прозвучав сигнал тривоги, й ворота зачинено. Досталь повертається назад, і знову на його шляху поліцейський чиновник. Досталь стріляє в упор.

Злочинець повертається у приміщення, піднімається на другий поверх, відчиняє вікно, яке виходить у провулок, і стрибає на стоянку службових автомобілів. Він піднімає вгору пістолет, який в останню хвилину встиг витягти з кобури пораненого поліцейського, і зупиняє навчальний автомобіль: “Стій! Поліція! Вилазьте, мені потрібна машина!”. Водій і учень підкоряються наказу, і Досталь на граничній швидкості мчить геть. Знайшовши “духовну рівновагу”, він купує у крамниці зброї новий пістолет і патрони і з цього моменту наче скрізь землю провалюється.

Приблизно в той самий час у домі Досталів лунає телефонний дзвінок. До апарату підходить батько. Коли він кладе слухавку на важіль, обличчя його блідне. Він швидко засовує до кишені пачку банкнот, паспорт і виходить з будинку.

Неділя, 24 червня. О 10 годині 15 хвилин Віктор і Йоханна Штайгери з’являються у своєму будиночку-бунгало в Грос-Енцерсдорфі на східній околиці Відня. Сорокап’ятирічний Віктор відчиняє двері... і бачить у кімнаті незнайомого чоловіка, який наставив на нього пістолет і вистрелив. Йоганна пробує втекти, але друга куля наздоганяє її. Злочинець кидається на вулицю, сідає в авто Штайгерів і зникає в невідомому напрямку.

Радіо і газети попереджають населення про небезпеку. Поліція пропонує громадянам міцніше зачиняти вхідні двері. Всі виїзди з Відня і його околиць блоковано.

У неділю ввечері вдається напасти на слід убивці. У мисливському господарстві під Вайдлінгом Досталь викрадає зброю, боєприпаси і автомобіль. Перед прибуттям поліції злочинцю вдається зникнути.

Понеділок, 25 червня. Досталь стає справжнім “привидом”. Щоразу він зникає з-під самого носа поліції. Стає відомо про втечу його батька. Ще одна загадка.

Вівторок, 26 червня. В одній із віденських газет з’являється оголошення: “1929, у понеділок я марно чекав тебе під годинником, спробую дочекатися тебе ще у середу і четвер близько 22 години. Мене можеш застати за телефоном 02774/326”.

Дивне оголошення. Лише один-єдиний читач здогадується, що тут щось не так. Рано-вранці він ділиться своїми підозрами з поліцією. Чиновники також помічають дещо незвичне. Передусім — цифра 1929. Це рік народження Досталя.

Дзвінок за вказаним телефоном не дає жодних результатів, ніхто не бере слухавку. Коли вдається розшукати власника телефону, з’ясовується, що він уже давно не був у себе вдома — на віллі, неподалік того місця, де проживать Досталі.

Вранці поліція оточує віллу. Рвуться гранати із сльозогінним газом. Озброєні до зубів поліцейські штурмують будинок, але... він порожній.

Незабаром з’являються нові сліди. До поліції звертається сім’я, що має віллу неподалік тієї, яку штурмували. “Тепер ми не живемо в цьому будинку, — говорить глава сім’ї, — і злочинець міг проникнути в нього. Звідти добре проглядаються всі околиці...”.

Через півгодини навколо будинку виставляють заслін. Помітивши рух усередині приміщення, поліцейські починають новий штурм. Досталю пропонують здатися.

За якийсь час відчиняються вхідні двері. Досталь вибігає у двір і намагається перелізти через паркан. Тієї миті лунають постріли. Він падає, піднімає руку з пістолетом, але вже не має сили стріляти. Він вмирає дорогою до шпиталю від поранення в голову.

“Досталь мертвий, але, можливо, його батько відповість на питання, які нас цікавлять?” — виносить як заголовок одна з віденських газет. Але на це марно сподіватися, бо 64-річний Роберт Досталь, який втік до Швейцарії після телефонного дзвінка сина, провівши ніч в Золотурні і знявши зі свого рахунка в банку 14 тисяч франків, наступного дня виїхав до Люнебурга, в Німеччину. Дізнавшись про смерть сина, він пустив собі кулю в лоб.

У посмертній записці Роберт Досталь просив передати 14 тисяч франків своїй дружині. І більше — ні рядка. Жодного натяку на яке-небудь зізнання”.

Я навів цю історію тому, що Досталь — дивний вбивця. Він скоював свої криваві злочини за образом і подобою “ритуальних убивств” Менсона, який називав себе “Ісус-сатана”, і його банди, що мала назву “Сім’я”. Менсон і банда знайшли притулок неподалік Лос-Анджелеса, в долині Смерті, на покинутому “ранчо Спан”, побудованому як декорація для зйомок ковбойських фільмів. Менсон був добре відомий поліції: із своїх 34 років життя 22 роки він провів у виправних колоніях і тюрмах. Останнього разу, вийшовши з тюрми, Менсон присвоїв собі ім’я “Ісус-сатана” і став претендувати на роль засновника нової філософії і релігії. Він був досить колоритною постаттю серед американських хіпі і прославився як організатор і виконавець жорстоких убивств багатих людей, яких називав “білими свинями”.

А тепер перенесемося в 1969 рік, в інший сонячний штат — Каліфорнію, місто, в якому знаходиться величезна “фабрика снів” — Голлівуд. Там у серпні 1969 року було скоєно жахливий злочинів в американському стилі — криваву розправу над відомою актрисою Шарон Тейт, що була на дев’ятому місяці вагітності, дружиною кінорежисера Романа Поланскі та її друзями, що гостювали в неї (сам Поланскі на той час був у Європі).

Я хочу нагадати цю історію тому, що вона значною мірою символічна — відображає взаємовплив, який існував на той час у США: кінематограф, “зі смаком” змальовуючи злочини, штовхає неврівноважену, збиту з пантелику молодь на на скоєння звірств, які показують на екрані, а самі виробники цих фільмів, винні в розтлінні умів, стають жертвами тих, кого вони виховали.

Річ у тому, що Р. Поланскі, як і багато його колег, спеціалізувався на постановці кривавих “фільмів жахів”, а його дружина Шарон Тейт грала в них головні ролі. Її оголене тіло, щедро вимазане червоною фарбою, що імітувала кров, не сходило з екранів. Тепер Шарон знову з’явилася не багатьох фотографіях, що заполонили екрани телевізорів і сторінки газет та журналів, але на її тілі була вже не фарба, а кров.

Як же розвивались події?

Пізно ввечері 8 серпня 1969 року в розкішному будинку на Сьєло Драйв у кварталі Бейл Ейр Лос-Анджелеса закінчувалась звичайна