Читати книгу - "Вирій загублених душ"

Автомобіль із паризькими номерами під’їхав до будинку Фужеронів. Анна вискочила з салону, хряснувши дверцятами. За півгодини повернулася з розпашілими щоками. Махнула рукою вперед:

— Тепер їдьмо до мого будинку!

Рекар здивовано подивився на жінку.

— Ти придбала собі окреме житло?!

— Добрі люди допомогли.

На ґанку гість побачив двох чарівних дівчаток. Одна з них тримала в руках сумку.

Аня побігла сходами, притислася до дітей, поцілувала їх і повернулася в машину з домашніми речами в сумці.

— Знадобиться.

Рекар віз свою любку до Парижа.

Філіп чекав приятеля в ресторані готелю «Акадіа Опера». Ален попередив, що трохи затримається, тому що прийде з дамою. Нарешті пара спустилася зі свого номера в обідній зал. Мадам Фужерон з’явилась у вечірній сукні відомого кутюр’є. Жінку анітрохи не бентежило те, що від їхнього столика щойно відійшов, не подаючи виду, що вони не знайомі, її колишній покровитель Марк Рекар. Мабуть, після пережитого Аню вже ніщо не могло збентежити.

Лагранж, передчуваючи серйозну розмову, розгорнув серветку і закріпив її біля комірця своєї сорочки. Що б там не було, спочатку — обід, потім — справи. Філіп дуже уважно вибирав меню, страви залежали від свята у календарі, часу доби чи просто фантазії кухаря. Вечеря завжди починалася з супу. Замовлення, з яким темношкірий Лео поспішив на кухню, складалося з цибулевого супу, заправленого сиром, омлету з грибами та абсенту. Ален приєднався до вибору друга. Дама обмежилася сирним суфле і кавою.

Скуштувавши першу страву, Лагранж вирішив перервати незручну мовчанку.

— Про сьогоднішній інцидент у школі-інтернаті Шалона повідомляють усі телеканали. Ви потрапили у пік новин, мадам Фужерон. Прийміть мої співчуття. Я розумію, що ви до цієї прикрої пригоди не маєте жодного стосунку. Але поліція ще довго приділятиме вам увагу.

Аня з вдячністю подивилася на цього товстуна і скромно опустила вії. На її грудях вигравало смарагдове кольє, щойно подароване Аленом.

Покінчивши із супом і оцінивши декольте своєї візаві, Філіп зробив перерву для сигари.

— Сім’я чекає від школи встановлення своєрідного санітарного кордону. При цьому батьки цілком свідомо дають згоду на жорсткі репресивні заходи з боку вчителів. Але школа не може підміняти собою сім’ю, — поважно вимовив Лагранж, помітно борючись з печією.

— З вами важко не погодитися, — ніжним голосом, немовби розмовляючи з душевнохворим, відказала Аня. — Але, повірте, я не можу брати на себе відповідальність за поведінку свого пасинка. Із мсьє Фужероном ми прожили разом тільки півроку, потім я навчалася в Парижі, а тепер мешкаю в окремій оселі разом зі своїми доньками. Отож жодного стосунку до виховного процесу в сім’ї не мала, не маю і, сподіваюся, не матиму.

Філіп гмикнув. Вочевидь, він не збирався залишати у спокої цю гарненьку, самовпевнену іммігрантку. Дожувавши омлет, товстун сказав:

— Але ви працюєте викладачем математики в цій школі-інтернаті.

— У мене є лише десять годин на тиждень! — вигукнула Анна. — Ви уявляєте собі, що це навіть не заробіток. Це — милостиня.

Третій учасник вечері почав непокоїтися. Він не чекав, що цей діалог набере такого войовничого характеру. Черевик Рекара під столом наступив на Анину шпильку.

— О, математика! Жінка, яка розуміється на ній, повинна бути або синьою панчохою, або чарівницею. Хіба не так, Філіпе? — втрутився в розмову Ален.

Лагранж знову перевів свою увагу на декольте мадам Фужерон і примирливо промимрив:

— Дарма, що у вас мало годин. Проте у вас, Анно, була можливість оцінити креатив французької педагогіки.

— Ви праві, мсьє Лагранж. Це неймовірно захоплюючий процес — педагогіка як пригода. У французьких школах є надзвичайно цікаві дисципліни, такі як «Наука і життя: буття Землі». Нічого подібного немає в українських школах. Французькі навчальні плани менш сухі і більш сучасні, ніж наші. Тут і безліч екологічних дисциплін, і історія відкриттів, і філософія, і сучасна література…

— Отож як викладач ви зробили для себе певний прорив. Ви задоволені освоєнням дисципліни, яку викладаєте?

— О ні, я не задоволена. А успішність моїх учнів бажає бути набагато кращою. Коли я розповідаю їм математику, вони не слухають, натомість пускають по класу паперові літачки…

Рекар награно розсміявся і зауважив, повернувшись спочатку до Філіпа, а потім до Анни:

— Навчання математиці не повинне перетворюватися на своєрідну юридичну казуїстику.

Коли Ален з Анною повернулися до свого готельного номера, між ними виникла суперечка, чи справді Лагранж допоможе полегшити долю молодшого Фужерона. Позицію французької Феміди важко було передбачити. Уранці вони планували звернутися до адвоката. Закінчився цей день тим, що Рекар випитував у своєї коханої:

— А може, ти сама дала привід Даніелю приревнувати тебе до вихователя?

Тільки вузькі спеціалісти знали про існування клініки доктора Браславця, хоча з часу її заснування минуло два місяці. А втім, при бажанні, дехто міг би поставити під сумнів роботу цього закладу. Формально він підпорядковувався міністерству освіти і був структурним підрозділом Уманського медичного інституту. Клініці відвели підвальне приміщення. Якби не проведений за кошти спонсорів євроремонт, мало хто б наважився сюди зайти. Після напівзруйнованих технічних приміщень тут розмістилися сучасні палати.

Сам професор облаштувався в окремому кабінеті. Білосніжні стіни цього медичного офісу відходили на другий план, коли йшлося про кольорові анатомічні плакати над столом. Ці потерті малюнки, з усіма найдрібнішими судинами навколо серця, нагадували про давні студентські будні й теперішні професорські клопоти господаря кабінету. Окрім того, тут красувалася бронзова чаша зі змією, що слугувала за письмовий прилад. Браславця не було — його викликав ректор. Однак на це ніяк не зважав телефон, який розривався від дзвінків. Так тривало вже три дні поспіль.

Для цього була поважна причина. Позавчора, коли провізор клініки пані Курилець у своєму білому халаті поливала чахлі вазони на підвіконні, раптом запрацював зазвичай мовчазний факс. Звивиста депеша з Парижа повідомляла довгоочікувану новину: медичне обладнання для «Клініки серця», на ім’я доктора Браславця вже в дорозі. Отож днями дорогоцінний вантаж мав надійти в пункт призначення — Умань. Це було відлуння Аниних зусиль. Водночас така благодійність мала цілком офіційний привід: місяць тому у Парижі доктор Браславець з трибуни міжнародної конференції кардіологів розповів про свій новий метод лікування хвороб серця. Його заява викликала в колег хвилю захоплення.

«Все-таки, моя донечка молодець!» — думала Курилець. Як не дивно, а їхній майже фантастичний задум річної давнини здійснювався. Хто б міг про таке подумати, зважаючи на обставини тодішньої розмови з Рекаром, під час його хаджу на могилу цадика?! Що б там потім не відбулося між Анею й Аленом, які незбагненні механізми запрацювали, призвівши, зрештою, до успіху Шуриного