Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Тисяча і одна ніч» — барвистий і розкішний плід мультикультуралізму Багдада. У сучасному варіанті збірки присутні елементи з Індії, Персії, Туреччини та Єгипту. Сама назва книжки — «Тисяча історій» — також перського походження. Індійські та перські оповідання було перекладено у VIII ст. арабською під назвою «Альф Лейла» («Тисяча ночей»). Збірка стала основою для «Тисячі і одної ночі». У IX ст. до збірки було додано арабські оповідання. Багато з новел збірки, написаних за часів Аббасидів, були пов’язані з постаттю халіфа Гаруна аль-Рашида. Це пояснювалось тим, що його блискучий двір і триб життя надихнули поетів. В історіях ішлося про кохання, еротику та інтриги. На сторінках оповідань пригоди відбувалися в Багдаді, а героями були надприродні, ув’язнені в лампах духи, мореплавці, розбійники, шахраї та правителі. Події розігруються у VIII—IX ст. Перефразовуючи Яакко Хямеен-Анттілу, зазначимо:
Шарм «Тисячі і одної ночі» прихований у багатогранності цих історій. Тут тісно переплелися людське і надприродне. Тут є геть усе — відданість і підступність, ненависть і милосердя, хтивість і самовладання. Образи буденного життя вулиць Багдада існують поруч із духами, що з’являються з мідних глечиків, і людьми, перетвореними на звірів. Серед героїв історій — правителі, раби й жебраки, красуні, старезні баби, простакуваті бедуїни. Качки та павичі розмовляють у цих оповіданнях, і читачів анітрохи не дивує, коли риби витанцьовують на пательні. «Тисяча і одна ніч» перетворює несподіване на повсякденне й занурює нас у світ казки.
«Тисяча і одна ніч» і надалі по праву вважається одною з найпопулярніших книжок у світі. Велика кількість текстів доби Аббасидів, присвячених коханню, поезії, історії та теології, свідчить про те, що середньовічна мусульманська думка була відкритою для гуманістичних ідей свободи та індивідуальності. Однак усе триває лишень йому відведений час.
Корупція халіфів кладе край процвітаннюХоча атмосфера Багдада була зазвичай толерантною, багато правителів Аббасидів були безжалісними. Красномовно про характер Гаруна аль-Рашида говорить те, що він перевдягався і таємно пересувався вночі вулицями Багдада у супроводі своїх охоронців, шукаючи приводу для провокацій. Він постійно був у стані війни з Візантією і не гребував використовувати силові методи у своєму дворі. Через свою зарозумілість він повстав проти свого талановитого радника і друга дитинства.
Халіфи воліли жити, переважно не контактуючи з пересічними людьми, що насправді було добре. Керівництво було доручене компетентним чиновникам і візирам. Тож придворні інтриги й змагання за владу не впливали на життя простого народу. Так само різноманітні меншини могли вести своє звичне життя. Аль-Мутасім, брат аль-Мамуна, мав войовничу вдачу, проте продовжив підтримувати письменників і дослідників. При його дворі працював, наприклад, аль-Кінді. Його син аль-Васік захоплювався інтелектуальними бесідами. За свідченням багдадського історика аль-Масуда, він любив досліджувати й не мирився зі сліпим наслідуванням традицій.
Хоча розквіт інтелектуальної культури тривав, атмосфера навколо толерантності у Багдаді ставала дедалі напруженішою. Аль-Мутасім активно запроваджував міхну, релігійну інквізицію, особливо у західних частинах імперії. До того ж він сформував гвардію охоронців, що складалася переважно з турецьких вояків. Командувач гвардії отримував майже султанські почесті. Чотиритисячна гвардія військових застосовувала насилля і поводилася по відношенню до жителів Багдада настільки вороже, що аль-Мутасім був вимушений перенести свою резиденцію до Самарри.
Відтоді реальна влада халіфів почала слабшати. Турецькі командувачі входили до складу уряду, який почав впливати також на спадкування корони. Уряд посадив на трон наступників аль-Мутасіма, аль-Васіка та аль-Мутаваккіла.
Коли другий син аль-Мутасіма, аль-Мутаваккіль, у 847 р. вступив на престол, жорстокість нового халіфа відчули відразу. Аль-Мутаваккіль був доволі консервативним мусульманином-сунітом, який розгорнув кампанію проти мусульман-шиїтів у всій імперії. У 851 р. в Кербелі було зруйноване святилище Хусейна, онука Мухаммеда, одночасно зі всіма палацами та будинками навколо нього. Шиїтського імама взяли під довічний домашній арешт. Також аль-Мутаваккіль почав боротьбу з впливом філософів, заборонивши поширення грецької філософії. Він також розпочав переслідування людей інших віросповідань. Синагоги та церкви зносили. Іудеям і християнам належало одягатися згідно з визначеним кодом, аби їх відрізняли від мусульман. Вони повинні були мати на одязі жовту мітку або жовтий тюрбан на голові. Якщо вони їхали верхи, повинні були прив’язувати до сідла дві важкі кулі та використовувати винятково дерев’яні стремена. Християнам та іудеям не дозволяли обіймати визначні посади в уряді. Кожний десятий їхній будинок конфісковували, щоб можна було побудувати якомога більше мечетей. На двері їхніх помешкань вішали дерев’яні зображення диявола, щоб відрізнити їх від інших.
За наказом аль-Мутаваккіля містам дозволялося приймати на службу тільки мусульман. Аль-Мутаваккіль попросив придворного поета аль-Джахіза написати звинувачувальний текст із приводу того, що мусульмани більш охоче наймали на роботу християн, залишаючи безробітними одновірців. Аль-Джахіз трудився в поті чола. Він розкритикував християн за те, що вони грають у поло, носять модний шовковий одяг, називають себе мусульманськими іменами, наприклад, Хаса, Хусейн, Фадлан чи Абі. Аль-Джахіза також дратувало, що зовнішність християн приваблювала молодих мусульман.
Немилосердне ставлення аль-Мутаваккіля до шиїтів і меншин не сприяло його популярності. Після вбивства ним турецького воєначальника, він більше не викликав довіри у турецької охоронної гвардії. Остання вбила аль-Мутаваккіля, імовірно, за наказом його власного сина аль-Мунтасіра, що сам боявся бути вбитим за наказом власного батька. Наступні роки були сповнені суцільним хаосом і жорсткою боротьбою за владу. Хоча Багдад залишався заможним містом до XI ст., атмосфера поступово ставала все більш нетолерантною. Коли рівень плюралізму зменшився, зникла також відкритість до нових звичаїв. Утрачалася здатність творити. Держава слабшала через внутрішні міжусобиці. Гарем Аббасидів також викликав роздратування. У ньому мешкали придворні жінки, і доступ туди мали лише правитель і його найближче оточення. Розкішне життя гарему разом із його політичними інтригами вважали одною
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю», після закриття браузера.