Читати книгу - "Відлуння у брамі"

Машина швидко їхала правим берегом Дніпра на північний захід.

— У сучасному електронному світі, Василю, практично неможливо сховатися, — говорив через плече Томас, сидячи поряд із мовчазним бритоголовим водієм. — Цей пристрій, — цереушник вказав на щось подібне до ноутбука на своїх колінах, — дозволяє відстежувати пересування людини за сигналом її телефону.

— Але ж Ви наказали Гусикові вмикати поцуплений мобільник лише зрідка, коли це буде безпечно, а з моменту останнього увімкнення вони могли далеченько забратися.

— Ми стежитимемо не лише за тим телефоном, що в Гусика. За ті кілька разів, що він подавав нам сигнал поцупленим апаратом, ми з’ясували, які інші телефони постійно знаходяться поряд — в радіусі тридцяти метрів. Тепер ми можемо стежити за пересуванням усіх членів команди «Спасу», навіть коли вони розділяться.

— І чути їхні розмови? — запитав Василь.

— Так.

— Це все завдяки оцьому маленькому комп’ютеру?!

— Ну, не лише. Нам допомагає електронно-супутникова розвідка. Якби ж ми мали таку техніку в роки «холодної війни», коли ми з Вами познайомилися, може, й Союз би швидше розвалився.

— Тоді ми з Вами взагалі не познайомилися б, — заперечливо хитнув головою Василь. — Ви секрети «Південмашу» й без мене вивідали б, а Союз, може, і не розсипався б зовсім…

Вони саме проминули скульптуру чорно-білого бугая на узбіччі траси в мікрорайоні Таромське, і Василь заходився розпитувати про американську долю знаменитого на Дніпропетровщині Хазяїна, який починав свій шлях до каліфорнійської в’язниці саме у цих краях. Томас напружився, але збагнувши, що теософ питає просто з цікавості, відбувся переказом загальновідомих фактів. До того ж, і сам дізнався від Василя дещо про цього знаного і досі шанованого тут чоловіка.

Судячи з показників монітора, уся команда «Спасу» перебувала у Кременчуці. «Хаммер» мчав саме туди.

— Скажіть, — Василь аж підстрибнув на сидінні від несподіваного прозріння, — Ви ж могли за допомогою електронного стеження з’ясувати, хто намагався напасти на характерників біля Кам’яної могили?

— Намагалися, але нападники, вочевидь, також знають, що таке кібернетичне шпигунство. У них не було мобільних телефонів — дотримувалися режиму цілковитого цифрового мовчання. Проте не хвилюйтеся — їх уже ідентифікували в інший спосіб. Спробу нападу організував Йосип Бланк, а от якою зброєю у тій сутичці скористалися характерники, мені дуже хотілося б дізнатися. Вона і в мене, і моїх людей викликала панічне бажання втекти від Кам’яної могили. Ледве оговтався…

Томас замовк, зрозумівши, що бовкнув зайве. Старість, — майнула неприємна думка. Надалі він мало дослухався до Василевих просторікувань, думав про своє. Шпигун-ветеран знову почувався у своїй рідній стихії — опинився в епіцентрі дійсно значущих подій і може вплинути на їхній перебіг в інтересах американської нації. Отже, йому слід з’ясувати дві обставини: по-перше, який стосунок має парубок-біоробот до того, що днями відбулося біля Кам’яної могили. І по-друге: Бланк полює на дискету Хазяїна з власних інтересів, чи виконує завдання свого російського господаря? Він уже достеменно знав, хто є тим господарем.

Позначка на моніторі підтверджувала, що уся група телефонних сигналів, прив’язаних до яхти «Спас», так само тримається купи й не рухається — Томас із Василем наближалися до характерників. На мить увімкнувся Гусиків телефон, підтверджуючи, що й волоцюжки з ними.

Цереушник ще раз поглянув на екран. Було схоже, що усі власники телефонів залишили облавок «Спасу» — сигнали купно фіксувалися на набережній, біля споруди Кременчуцького річкового вокзалу. Мабуть, вийшли розім’ятися, — припустив Томас, повертаючись до своїх міркувань.

Оперативники та аналітики ЦРУ знову забезпечили його надійною інформацією: Бланк працює на широко відомого у підприємницьких колах світу мільярдера Владіміра Шахсуварова. А той, своєю чергою, є довіреною особою лідера російської нації — самодержця. Це дуже небезпечні суперники, але Томас уже підготував для них кілька сюрпризів.

На узбіччі з’явилися невеличкі будиночки правобережного Кременчуцького передмістя — Крукова. Водій мусив скинути швидкість, бо перед старим та аварійним мостом виник чималий затор. Цереушник обернувся до Василя:

— Ми зупинимося неподалік річкового вокзалу, там зараз зібралися усі характерники. Вам слід підійти до них та встановити контакт. Балакайте про будь-що, наприклад, про судноплавні характеристики їхньої яхти. Головне — мене цікавить молодий парубок, можливо, трохи дивакуватий на вигляд. Я здалеку їх фотографуватиму та слухатиму вашу розмову. Ви ж маєте примусити говорити їх якомога більше, а в ідеалі — і діяти — саме того парубка.

— Хочете зрозуміти, як він поводиться, і чи можна відрізнити його від звичайної людини, — здогадався секретар, — а можливо, і те, в який спосіб можна перебрати управління над ним… Чому б вам самому не увійти в контакт із характерниками?

— Боїтеся, Василю?

— Ну, Ви ж самі визнаєте їхні езотеричні здібності…

— Річ у тому, що від мене за версту тхне іноземцем. Ніяк не позбудуся цього клятого акценту.

— Можна подумати, що я виглядаю цілком по-місцевому…

— Ви справді виглядаєте трохи дивакувато, тому Ваше бажання поспілкуватися не викличе підозри… Погляньте, — Томас вказав на монітор, — таке враження, що вони вишикувалися у лінійку. Телефони розташувалися в ряд, на однаковій відстані одне від одного.

«Хаммер» нарешті перетнув міст і рушив за вказівками голосового навігатора до річкового вокзалу.

Владімір Шахсуваров народився десь у нечорноземній зоні. Він був єдиною дитиною у сім’ї колгоспного парторга та бухгалтерки. Родина, вважаючи себе «білою кісткою», трималася осібно