Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

Бо у Фесі я побачив Ту, чия краса назавжди Юне серце полонила І примусила страждати. Підростав я, і кохання У душі моїй зростало: Проти почуття такого Я безсилим почувався. Ми виховувались разом, Це була любов дитяча: В недосвідченому серці Спалахнув огонь неждано (Стримати жагу подібну Навіть зрілим душам важко), — І любов, аби довести Силу і своє всевладдя, Простромила юні душі Гострими двома списами. Крапля, звісна річ, по краплі Навіть камінь розбиває, — Так мої невтішні сльози, Що лились безперестану, Розкололи камінь серця, Більш твердий, ніж діаманти. Я не силою спромігся Запобігти в неї ласки, Ні, зм’якшило чуле серце Віддане моє кохання. Так я жив, і хоч недовго Щастям тішився безхмарним, А проте чимало знаків Приязні устиг спізнати. Та розлука надто довга, Як на лихо, нас чекала, І в мою відсутність інший Претендент з’явився раптом. Він – із нею, я – в поході, Він – щасливець, я – нещасний, Він – на волі, я – в полоні Власну долю проклинаю. Розповів тобі відверто Я про все, що серце крає.

Фернандо

Мужній і шляхетний мавре, Як усе це – щира правда І кохаєш ти так сильно, І обожнюєш, як кажеш, І ревнуєш до нестями, І від ревнощів страждаєш — Можеш ти лише радіти Злигодням своїм уявним. Тож нехай твоя свобода Викупом за тебе стане. Повернись до дами серця І скажи, що португальський Лицар їй тебе дарує. А якщо захоче плату Дама та за тебе внести, Все тобі я уступаю: Хай вона мені віддячить Тим, що ти пізнаєш щастя. Кінь, який лежав незрушно І здавався бездиханним,