Читати книгу - "Співучасть у злочині"

A. Н. Трайнін вважає, що завданням класифікації форм співучасті є визначення різної суспільної небезпеки, виходячи з характеру і ступеня суб’єктивного зв’язку співучасників. У зв’язку з цим він пропонує таку систему: 1) співучасть проста; 2) співучасть, кваліфікована попередньою змовою; 3) співучасть особливого роду, тобто співучасть у злочинному об’єднанні[150].

B. С. Прохоров зазначає, що форми співучасті виражають не характер зв’язку між особами, не її структуру, а специфічні риси структури спільної діяльності суб’єктивно пов’язаних осіб, тобто не зв’язок між діячами, а зв’язок між діями. Спільна злочинна діяльність може виражатися у трьох формах: простій співучасті (співвиконавстві), складній співучасті (співучасть з розподілом ролей) і злочинній організації[151].

П. Ф. Тельнов, взявши за критерій класифікації спосіб взаємодії учасників, виокремлює такі форми: співвиконавство, співучасть з виконанням різних ролей, злочинна група, злочинна організація[152].

Ф. Г. Бурчак класифікаційним критерієм називає конструкцію складу злочину, що визначає відповідальність окремих співучасників, а тому пропонує формами співучасті вважати: 1) співучасть у власному значенні цього слова (складна співучасть), що утворює інститут Загальної частини КПР; 2) співучасть особливого роду, за якої відповідальність співучасників прямо передбачено у статтях Особливої частини КК; 3) співвиконавство[153].

Особливої позиції з розглянутого питання дотримується І. П. Малахов, вважаючи, що формами взаємозалежної злочинної діяльності є підбурювання, пособництво, співвинність[154].

Деякі з авторів є прихильниками законодавчого виділення як форм співучасті, так і її видів. Так, М. Г. Іванов вважає за необхідне виокремити в Кримінальному кодексі лише дві її якісні ознаки — співучасть за попередньою змовою і без неї. В Особливій частині КК варто було б обмежитися різновидами співучасті, використовуючи при цьому німецькі законодавчі конструкції: банда, змова і злочинне чи кримінальне об’єднання[155].

Р. Р. Галіакбаров вважає, що основним критерієм розподілу співучасті на форми визнається характер участі у злочині, залежно від якого співучасть поділяється на такі форми: 1) складна співучасть; 2) співвиконавство; 3) злочинна група; 4) злочинне співтовариство. Ця класифікація співучасті є наскрізною, що дозволяє згрупувати всі її прояви за єдиною підставою, в одній площині. Кожна з форм співучасті, у свою чергу, за іншими підставами може бути поділена на види, що має допоміжний характер[156]. М. І. Ковальов також пропонує поділяти співучасть на форми і види, взявши за підставу класифікації у першому випадку характер діяльності співучасників, у другому — характер суб’єктивного зв’язку між ними. Виходячи із цього, він розрізняє дві форми співучасті: співвинність та співучасть у вузькому значенні і два її види: співучасть без попередньої змови і співучасть за попередньою змовою. Причому остання включає два підвиди: проста співучасть за попередньою змовою і злочинна організація[157].

Чинне законодавство про кримінальну відповідальність виокремлює чотири різновиди злочинних утворень (ст. 28 КК). Однак постає закономірне питання: чи є вони формами співучасті? Проблема полягає в тому, що законодавець, як це зазначалося вище, поняття «форма співучасті» і «вид співучасті» не розкриває.

П. Л. Фріс, досліджуючи питання форм співучасті у злочині, зазначає, що під формою співучасті у злочині розуміється спосіб об’єднання співучасників злочину з відповідним розподілом між ними ролей та стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними. За об’єктивним критерієм форми співучасті поділяють на просту співучасть і складну співучасть. Проста співучасть (співвиконання, співвинність) передбачає таке організаційно-структурне утворення, при якому всі співучасники злочину виконують роль виконавців. Складна співучасть (або співучасть у вузькому розумінні слова) характеризується розподілом ролей між співучасниками злочину, коли серед них виокремлюються поруч із виконавцем й інші фігури — організатор, підбурювач, пособник[158].

Цю точку зору підтримують практично всі вітчизняні дослідники[159].

Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями»