Читати книгу - "Соло бунтівного полковника. Вершина"

— Що ти мене вчиш! Без тебе знаю. Бач, праведний який. Побіжи ще та розкажи, що Берун працює проти Президента!

— Герасиме Васильовичу, по-моєму, і без мене вистачає людей, які про це, та й про інші нісенітниці давно вже нашіптують гаранту. Не може бути, щоб ви цього не відчували. Та навіть у коментарях глави держави, які він останнім часом дає в засобах масової інформації, відчувається неприховане незадоволення роботою органів безпеки. Натомість дедалі частіше хвалить міністра внутрішніх справ.

— І ти помітив…

— А що ж тут не помічати? У приймальні Президента працює наш колишній співробітник, мій кореш. Хороший хлопець. Та ви ж його самі пропонували Президенту. Так він по великому секрету розказав, що міністр внутрішніх справ Кривученко майже щодня — у гаранта. Його без всякої черги й без запису проводить глава президентської Адміністрації Талимеризіба. А ви коли останній раз були в гаранта?

— Учора розмовляв по телефону, — буркнув Берун. — Ти читав інтерв’ю Президента в останньому номері «Дзеркала на бульварі»?

— Проглядав, — Богдан знав, що з’явився матеріал, не дуже приємний для СБУ, але прочитати його не встиг.

— Так ось, Президент, говорячи про формування нового уряду, відзначив, що вірить у професіоналізм міністра оборони і міністра внутрішніх справ. А ця дама з газети питає: «А як щодо професіоналізму голови СБУ?» — на що наш улюблений гарант відповів: «А Берун не член уряду». — «А все-таки? — наполягала кореспондентка. — Ви ж навіть хотіли його призначити прем’єр-міністром». — «Ні, такого наміру ніколи не було!» Січеш? Виявляється, не було пропозицій, не було розмов на цю тему. Але й це ще не все. Далі Президент видає таку сентенцію: вони (тобто ми з тобою) навчилися гнати цифри, скільки порушено справ, скільки повернено грошей у державну скарбницю й тому подібне, а коли, мовляв, поглянути на результати ближче, то виходить мильна булька. Вони там у себе, каже, наче в давні часи КДБ, займаються політичним «сыском». А ті часи, каже Президент, минули.

Треба віддати належне кореспондентці, вона стільки незручних запитань поставила, що вистачило б на десять інтерв’ю. «А-а-а, — кидає репліку дама, — коли пройшли вибори, тепер уже політичне шпигування не потрібне?» Натяк залізний і в саме яблучко, бо ж тільки дурний не знає, які брудні технології були на останніх виборах. Без них хіба б нинішній глава держави знову переміг? І ми ж свої п’ять копійок уставили в його «безперечний тріумф». І далі Президент видає: Службу безпеки треба реформувати; побачимо, чи вистачить тями у її нинішнього керівництва щось путнє зробити. Тобто усе, що ми робили й робимо, не до пуття?

Берун розхвилювався, почервонів, здалося, що в нього підскочив тиск. Голова Служби розпалювався, розмахував руками, вставав з крісла, швидко ходив по кабінету. Але те, що розповів далі, вразило Богдана Даниловича наповал. Після розмови з головою він щиро шкодував, що йому довелося вислухати від свого боса такі зізнання.

— Я піду з посади хоч сьогодні. На хріна мені все це треба? Президент в інтерв’ю сказав так, наче сьогодні вперше почув про Службу безпеки. Я знаю, хто йому шепоче у вуха. Буквально тиждень тому я віддав йому інформацію по закордону. Він потирав руки, жодним словом не обмовився про якесь незадоволення чи претензії до моєї роботи. Це все Волченков і Кривученко. Міністр міліцейський взагалі знахабнів — далі нікуди. Рахунки відкриває за кордоном скрізь, куди тільки виїжджає. Останній раз залишив рахунок на кілька мільйонів доларів у Китаї. Обклав даниною всі обласні управління, ДАІ, кожен, хто йде на прийом, несе тисячі й тисячі зелених. Я доповідаю Президенту — жодної реакції. Через Президента Кривученко зробив так, що тепер наше управління «П» не займається контррозвідувальним забезпеченням міліції. На одній пиятиці перед своїми друзяками вихвалявся, що, мовляв, скоро навпаки — МВС буде працювати по СБУ.

Берун замовк, сів. Що ж там робиться нагорі, якщо довели до такого стану цього міцного й досвідченого чоловіка? Він же

навіть Зорію, якому не дуже й довіряв, вилив те, що накопичилося за останні дні явного й відкритого протистояння з міністром внутрішніх справ.

— Я за крісло не тримаюся. Мене он хоч зараз забере до себе голова ФСБ Патрушевич.

— Так виходить, щоб врятувати себе, обов’язково треба виїхати в Росію? — Богдану Даниловичу не було шкода Беруна. Полковник добре знав ціну відвертості голови СБУ.

— Кривученко ж така наволоч, що може знищити мене фізично. Влаштує автомобільну катастрофу або ще щось.

Ось цим словам Зорій повірив беззаперечно. Богданові Даниловичу зробилося страшно: це все відбувається у державі, що проголосила основним принципом свого існування демократію і свободу громадянина, в якій про тоталітаризм і знищення політичних опонентів лише згадується як про страшний сон, що начебто минув безповоротно. І Зорій відчував, що зараз треба слухати голову, бо якщо той не виговориться, його розірве на шматки. Але Берун знову раптово замовк і довго мовчав.

— То це ж ненормально. СБУ все зробила, щоб Президент переміг на виборах, — перервав тишу Зорій, — У тому числі йшла на порушення закону. Може, так нам і треба? Навіщо ж ми пнулися так, надривалися, мало всіх «кондратій» не схопив! Заради чого, ради України, чи що?

— Та ми ж надіялися, що Президент не забуде, хто його посадив на престол. Виходить, ми помилилися. У цивілізованому суспільстві після такої публічної оцінки Президентом роботи спецслужби вся колегія, усе її вище керівництво має подати рапорти й піти у відставку.

— Ви думаєте, що хоча б один ваш соратник, яких ви самі й призначали на посади, вас публічно підтримає або стане на захист?

— Ні, я так не думаю. Більше того, я впевнений, що всі мене відразу