Читати книгу - "Гіркий сміх"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Меландер погортав зшиток.
— Виходить, масові вбивства — чисто американське явище, — сказав Гунвальд Ларсон.
— Так, — відповів Меландер. — І тут подано кілька досить переконливих теорій, чому саме.
— Вихваляння насильства, — сказав Кольберг. — Суспільство кар'єристів. Продаж зброї на замовлення, переслане поштою. Злочинна війна у В'єтнамі.
Меландер закурив і кивнув головою.
— Між іншим, і тому, — сказав він.
— Я десь читав, що на тисячу американців є один чи два потенційні масові убивці, — сказав Кольберг. — Цікаво, як вони це визначили?
— З допомогою анкет, — відповів Гунвальд Ларсон. — Анкети також типово американське явище. Там ходять з квартири до квартири й питають людей, чи вони могли б уявити себе масовим убивцею. І двоє на тисячу відповідають, що їм було б приємно уявити себе в такій ролі.
Мартін Бек витер носа й роздратовано глянув почервонілими очима на Гунвальда Ларсона.
Меландер відкинувся на спинку стільця і випростав ноги.
— А як твої психологи характеризують масового вбивцю? — спитав Кольберг.
Меландер знайшов відповідну сторінку й почав читати:
— «Очевидно, йому немає тридцяти років. Він несміливий і потайний, хоч оточення вважає його вихованим і старанним. Він може полюбляти чарку, але найчастіше буває непитущим. Можливо, він низький на зріст або має якусь травму чи фізичну ваду, що вирізняє його серед звичайних людей. Він відіграє дуже незначну роль у суспільстві і виріс у скрутних обставинах. У більшості випадків він або дитина розлучених батьків, або сирота, який змалку не зазнав ласки. Як правило, досі він не робив тяжких злочинів. — Меландер підвів очі й додав: — Усі ці висновки зроблені на підставі фактів, відомих з допитів і досліджень психіки американських злочинців, засуджених за масові вбивства».
— Такий убивця має бути зовсім божевільний, — сказав Гунвальд Ларсон. — І цього не помітиш, поки він не рвоне на вулицю і не вб'є з десяток людей.
— «Психопат може поводитись зовсім нормально, поки щось не збудить у ньому ненормального потягу. Психопатія полягає в тому, що якісь риси в людині — одна чи кілька — відхиляються від норми, а решта, в тому числі її здібності, ставлення до праці тощо, залишаються цілком нормальними. Більшість тих, що раптом, бездумно, без будь-якої зовнішньої причини зробили масове вбивство, найближче оточення вважало обережними, лагідними, вихованими людьми, від яких ніхто не сподівався такого вчинку. Багато з описаних в Америці випадків свідчать, що самі злочинці давно вже усвідомлювали свою хворобу й намагалися стримати в собі деструктивні тенденції, аж поки нарешті в них не стало сили опиратися їм. В людини, яка має потяг до масового вбивства, може бути манія переслідування, манія величі або ж болісне почуття своєї провини. Часто такі вбивці виправдувалися тим, що вони просто домагалися слави, хотіли, щоб їхнє прізвище з'явилося в газетах на перших сторінках. Майже завжди за злочином ховається бажання вирізнитися чи помститися. Вбивцям здається, що їх недооцінюють, не розуміють і погано до них ставляться. В більшості випадків такі люди мають серйозні сексуальні збочення».
Коли Меландер скінчив читати, в кімнаті знов запала тиша. Мартін Бек дивився у вікно. Кольберг сидів на столі Гунвальда Ларсона і з'єднував його скріплювачки в довгий ланцюжок. Гунвальд Ларсон сердито відняв у нього коробку.
Зайшов Монсон зі своєю зубочисткою в кутику рота. Мартін Бек підвівся, підійшов до Меландера й забрав у нього зелений зшиток.
— Я візьму його до себе й спокійно прочитаю, — сказав він.
Він рушив до дверей, але Монсон спинив його, витяг з рота зубочистку й запитав:
— Що тепер мені робити?
— Не знаю. Спитай Кольберга, — відповів Мартін Бек і вийшов.
— Піди поговори з господинею того араба, — сказав Кольберг.
Він написав на клаптику паперу прізвище й адресу і простяг його Монсонові.
Монсон згаяв добрих півгодини, щоб у вуличній тісняві добратися до Норра Сташунсгатан. Коли він поставив машину на стоянці проти будинку номер сорок вісім, було вже кілька хвилин на п'яту й почало смеркати.
В будинку було двоє мешканців з прізвищем Карлсон, проте Монсон швидко збагнув, яка саме квартира йому потрібна.
На її дверях красувалося вісім карток — дві друковані, а решта написані не однією рукою, і всі з чужоземними прізвищами. Прізвища Мухамеда Буссі серед них не було.
Монсон подзвонив, і йому відчинив чоловік з чорними вусиками, в пожмаканих штанях і білій спідній сорочці.
— Можна бачити пані Карлсон? — запитав Монсон. Чоловік усміхнувся, блиснувши білими, як сніг, зубами, і розвів руки.
— Пані Карлсон не дома, — сказав він каліченою шведською мовою. — Скоро прийде.
— Тоді я почекаю, — мовив Монсон і зайшов у коридор. Він розстебнув плаща, глянув на усміхненого чоловіка й спитав: — Ви знали Мухамеда Буссі, який тут мешкав?
Усмішка на чоловіковому обличчі відразу згасла.
— Так, знав. То пекельна історія. Страхітлива. Він був мій приятель, той Мухамед.
— Ви також араб?
— Ні, турок. А ви чужинець?
— Ні, — відповів Монсон. — Я швед.
— Ага. Мені здалося, ви трохи затинаєтесь, — сказав турок.
Монсон суворо глянув на нього і сказав:
— Я з поліції. Хочу поглянути на вашу квартиру, якщо можна. Є ще хтось удома?
— Нема, тільки я. Я маю звільнення від лікаря.
Монсон озирнувся довкола. Передпокій був довгий і темний. У ньому стояли тільки столик, плетене крісло й металева вішалка. На столику лежало кілька газет і листів з чужоземними марками. Крім вхідних, тут було ще п'ятеро дверей, з них одні подвійні і двоє малих, мабуть до туалету й до комірчини.
Монсон рушив до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гіркий сміх», після закриття браузера.