Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Ліки від страху 📚 - Українською

Читати книгу - "Ліки від страху"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ліки від страху" автора Аркадій Олександрович Вайнер. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 116
Перейти на сторінку:
не збирають у житниці, й отець ваш небесний годує їх». То й мене прогодує ласкою своєю…

— Уперше чую, щоб учений доктор подавався у бродяги й на милостиню жебрацьку надію покладав, — каже з досадою і злістю фіскал.

— Дурний ти, братику, — відповідаю йому. — Я не на милостиню жебрацьку уповаю, а на вдячність людську за розум свій меткий, руку тверду, око несхибне — головних помічників милосердного серця лікарського!

— Це ще невідомо, яким ти будеш лікарем, — похмуро й уперто бубонить фіскал, і на лиці його — гнів і заздрість від того, що ніхто ніколи не проводжав його так весело й по-доброму в дорогу, й не підносилося за все його життя стільки заздоровних чарок, і не виснули у нього на шиї дівиці, голублячи не за гроші, а щиро й палко, і ніколи за все життя не вдалося йому пізнати так багато, як знає оцёй молокосос, а головне — що ніколи не виникало бажання відійти від порога свого осоружного дому далі, ніж на двадцять ліг. І тому він із наростаючою злістю повторює: — Невідомо, яким ти будеш лікарем! Можливо, будуть тобі замість вдячності плювки, огуда та обмови…

Не дав я йому доказати, пожбурив у нього обгризеним курчам:

— Замовкни, зловорожий дурню! Запам'ятай цей вечір _ минуть роки, й повторите ви за мною слова писання: я єсмь хліб життя, приходящий до мене не буде голодним, і віруючий у мене не буде спраглим ніколи…

— Ти святотатствуєш!.. — волає жалюгідний і лихий чоловічок, та Луїджі вже несе його на своєму безмежному череві до дверей.

Музики прибули, зігрілися вином, дружно загриміли їхні мандоліни, ріжки, флейти, віола-дагамба й німецький роммель-пот. Запалили олійні каганці, й димне їхнє світло плямами стрибає по червоних, спітнілих обличчях, всі кричать, співають, регочуть водночас, усім дуже весело. Я гасаю по тратторії в обіймах дівиць, і танцюю краще за всіх, і співаю гучніше за всіх, і запрошую налити іще чарки:

— Веселіться, співайте і пийте, допоки ми топчимо цю прекрасну, сонячну, зелену землю, бо потім ввергнуть грішників у піч вогненну, там буде плач і скрегіт зубовний. А ми з вами всі, слава богу, грішники…

Сходить сонце; половина гультяїв покотом спить на лавках та по кутках, решта, мов сонні мухи, повзають поміж столами і шинквасом, остуджуючи кислим вином невгамовний похмільний жар. Я вийшов у двір, вмився прозорою джерельною водою; я свіжий і бадьорий, наче виспався спокійно в пуховій постелі. Одв'язав осла, склав у сідельну торбу харчі на дорогу й пішов до міської застави, на північ, туди, де за альпійськими перевалами живуть у достатку, ситості й спокої німці, великовчені й непорушні, як фортечні камені…


Розділ 6
У ВАС Є НА ПРИКМЕТІ ЛІБІХ?

На Бережковській набережній, у тій частині, що ближча до окружного залізничного мосту, хороше думається. О будь-якій порі безлюдно на тротуарі біля чавунної решітки. Тут мало житлових будинків — переважно установи, службовцям нема коли прогулюватися над річкою, вранці вони квапляться на роботу, ввечері поспішають додому.

А зараз я стояв сам-самісінький, спершись на решітку, й дивився на сіру воду, зібгану свіжим вересневим вітерцем та білосніжним прогулянковим корабликом, який поспішав від Київського вокзалу до Лужників. Удалині, над мостом, завис у каламутній синяві тризубець університету, контур його був розмитий відстанню та скісним промінням осіннього сонця, і звідси скидався він на споруду казкову, справжню, як замок П'єрфон. А на тому боці ріки золотилися тугі матінки куполів Новодівичого монастиря, і червоні цегляні стіни його наче підґрунтовували важку, втомлену зелень старих садів.

Думалося тут добре, але прийшов я на набережну не тому, що мені більше ніде було подумати, а через те, що десять хвилин тому вийшов із Центральної патентної бібліотеки, розташованої якраз за моєю спиною, і застряв на цій безлюдній набережній, де було тихо, вітер переносив в'ялі річкові запахи й блякле світло майже по залишало тіней.

У моїй кишені лежав аркуш із номерами одинадцяти авторських свідоцтв, які мені підібрали за три години — сам я їх не зібрав би за три роки. Як полюбляє говорити Шарапов, «усе на світі давним-давно відоме, треба тільки знати, де й кого запитати». Але, прокинувшись сьогодні вранці, я несподівано — якось поштовхом, наче хтось чітко й розбірливо промовив ці слова вголос, — зрозумів найголовніше: мені треба знати, не де і не кого, а про що питати…

Питати треба було про праці Панафідіна. За останній рік. За десятиріччя. За усе його наукове життя.

Синтезом і застосуванням транквілізаторів він займається шістнадцять років. На його ім'я зареєстровано двадцять чотири авторських свідоцтва. Всі вони отримані ним у співавторстві з іншими вченими, й це природно: доба алхіміків давно проминула. Але, не будучи спеціалістом хіміком, я зобов'язаний був, викладаючись на власне розуміння, визначити для себе принцип добирання людей, які могли брати участь у створенні метапроптизолу. Серед учених, які шукали для людей добро, мені належало вичислити кандидата у підозрювані. При цьому я не наполягав на тому, щоб він обов'язково був чарівним та симпатичним. Із відразливим я б також охоче побалакав.

Я уперше в житті тримав у руках свідоцтво на винахід, документ, що його простою мовою ми звично називаємо патентом, — зошит, прошнурований шовковою стрічкою і скріплений величезною червоною гербовою печаткою. Титульний лист, зеленкувато-синій, на водяному папері, був схожий на старі, воєнного часу облігації — під віньєткою з лаврового листя громадилися домни, гідростанції, комбайни, вежі.


АВТОРСЬКЕ СВІДОЦТВО № 2976157


Комітет у справах винаходів і відкриттів при Раді Міністрів СРСР видав це свідоцтво на винахід «Спосіб отримання і застосування у психотерапії поліамідинів» за заявкою — 138293 з пріоритетом від 24 листопада 1963 року.

Автори винаходу: Панафідін Олександр Миколайович та інші, вказані у доданому описі.

Зареєстровано в Державному реєстрі

1 ... 27 28 29 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліки від страху», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліки від страху"