Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Танці утрьох 📚 - Українською

Читати книгу - "Танці утрьох"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Танці утрьох" автора Олександр Медведєв. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Танці утрьох» була написана автором - Олександр Медведєв, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Детективи".
Поділитися книгою "Танці утрьох" в соціальних мережах: 

Ви одружені, і ще маєте коханку або коханця? Тоді ваше життя у небезпеці. Чому? Відповідь на це питання ви знайдете у новому романі Олександра Медведєва «Танці утрьох». Чергове розслідування колишнього полковника міліції присвячене розкриттю справи про вбивство, скоєне через ревнощі. Принаймні всі думали, що через ревнощі, а хтось дуже хотів, щоб усі так думали. Насправді ж, людину позбавили життя лише за те, що… Втім, не будемо одразу відкривати всі карти. Прочитайте нову книгу одного з кращих українських детективістів — і ми вам гарантуємо гостру інтригу, шалену динаміку і, звісно, несподівану розв’язку на останніх сторінках роману.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 106
Перейти на сторінку:
Олександр Медведєв
Танці утрьох

Розділ 1

6 травня, 12.30

У черговій частині було, як завжди, накурено. Лейтенант Симакін, якого товариші по службі знали як чоловіка непитущого, що коли вже й зважувався випити, то робив це безжурно, поетично і безтурботно, усю зміну сидів, виконуючи дихальні вправи. Він міцно стискав зуби і делікатно втягував повітря носом, ніби якийсь житель екзотичного, загадкового і дрімотного Сходу, де всі чоловіки — йоги, а жінки — гейші.

Адже саме таким бачився горезвісний Схід крізь скло кінескопів і заґратованих вікон райвідділу.

Від вчорашнього вечора Симакін ще повністю не відійшов. Звуки і запахи навколишнього світу сприймав досить опосередковано. Навіть прогавив полуденну каву, яку варили в сусідній кімнаті і за правилом «хто встав — той штани вбрав» вона дісталася, як завжди, трьом із шести міліціонерам охорони. А все через джезву місткістю двісті п’ятдесят грамів, яку називали «чверткою» і традиційно ділили на трьох. Удруге каву не варили — заощаджували.

Симакін навіть не почув (а точніше, не усвідомив), як сержант Ринда («Це таке матроське прізвище», — гордо пояснював його власник кожному, хто перепитував; а перепитували всі), видуваючи білясту поземку з глянсувато-чорної поверхні кавоварки, пробасив: «А лейтенантові нашому — дуля; він учора нажлуктився до безтями». Саме тому Симакін і сумнівався в ефективності засобів маскування (до яких, крім йогівських дихальних вправ, належала жуйка «Дірол» і туалетна вода з ефектною назвою, що завжди забувалася).

На телефонні дзвінки він теж реагував із запізненням. Бабуся, яка не могла потрапити до квартири, оскільки загубила ключі, додзвонилась у дільницю тільки з третього разу. Вислухавши її довгі, плутані, незрозумілі пояснення, Симакін у відповідь так само довго і розпливчасто намагався пояснити їй, що такі справи не належать до компетенції («копотенції» — ледве вимовив Симакін) правоохоронних органів, ними займається ЖЕК, але краще попросити якогось спритного хлопчика залізти в квартиру через сусідський балкон. Бабуся не розуміла, про якого Жеку говорить Симакін і якому хлопчикові вона може довірити кішку, що сидить з ранку без молока. «Довели країну до ручки», — резюмувала старенька і поклала слухавку.

Симакін зажурено втупився у величезну карту району, що висіла прямо перед ним. Якби він умів малювати, то зміг би по пам’яті відтворити позначки кожного дерева, гаража чи будинку.

Минула шоста година чергування і за весь цей час не сталося жодного інциденту. «Воно й не дивно, — з сумом констатував лейтенант, — травень, неділя, фірми закриті, народ садить картоплю, малолітні злочинці цілий день дивляться мультики про Тома і Джеррі. У нових районах бухають, якщо є гроші, і весь мордобій почнеться увечері, але мене вже тут не буде і розгрібати це все доведеться Сашкові. Або Володьці — хоч убий, не можу запам’ятати їхні графіки».

— …Товаришу лейтенант, телефо-он! Візьміть слухавку! — Ринда репетував уже другу хвилину, називаючи лейтенанта то паном, то товаришем. П’ятдесят на п’ятдесят, бо колишнє статутне звертання уже застаріло, а нове ще не затвердили.

— Черговий на проводі! — гаркнув Симакін, сердитись і на себе, і на Ринду, і на каву, якої йому не дісталося, але запах якої він учув тільки зараз, через півгодини після того, як помили чашки.

— Міліція? — голосно і впевнено перепитав чоловічий голос.

— Міліція, міліція, назвіть себе, — роздратовано відповів лейтенант у передчутті чергової дурниці.

— Дмитро Силін, адреса…

Лейтенант механічно записав час, ім’я і координати в журнал. Його здивувала майже армійська точність і докладність інформації, яку виклав потерпілий (зазвичай дзвонять потерпілі). Подібними мовними зворотами послуговуються при складанні протоколів, але їх не використовують у живій мові люди, в яких у потязі поцупили штани з гаманцем чи викрали з-під вікон новенький BMW. А голос явно належав нуворишеві, у якого, ймовірно, вкрали BMW.

— Убито мою сусідку по сходовому майданчику Марину Рубіну, — несподівано приголомшив лейтенанта Силін.

— Добре, розберемося, — закліпав повіками Симакін і, миттєво протверезівши, згадав, що за всіма правилами, виклик треба приймати так, щоб затримати абонента (адже вбивці часто дзвонять самі).

— Тут і так усе зрозуміло, — спокійно відповів чоловічий голос. — Я знаю вбивцю.

— Його прізвище, ім’я, — запитав лейтенант.

— Михайло Гретинський, власник п’ятих жигулів, кольору «мокрого асфальту», номер… Убив Марину пострілом з пістолета і втік.

Одразу після цих слів у трубці почулися короткі гудки.

«Гидкішого кольору для жигулів важко знайти», — обурився подумки Симакін.

Довідавшись про надзвичайну подію, чергова частина запрацювала швидко і злагоджено, як автомат Калашникова. Дані передали оперативникам, дорожнім інспекторам і працівникам швидкої допомоги.

Симакін, упевнений в тому, що двічі снаряд в одну й ту саму вибоїну не попадає і що в найближчі десять хвилин дзвінків, принаймні такої важливості, не буде, пішов ставити каву.

— Андрію, так нечесно, — з осудом мовив Бочкарьов, який мав таке ж звання і, отже, мав право називати Симакіна на ім’я.

— Нечесно… Людину вбили, а він кави шкодує, — махнув рукою Симакін.

* * *

6 травня,

1 2 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танці утрьох», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танці утрьох"