Читати книгу - "Небесний народ"

Ледве останні слова ельфа відбриніли у полискові листя крони, як хтось зовсім поруч вигукнув захоплено:

— Браво, просто чудово! У вас приємний голос. Ви, шановний, ангел?

Добрий дух не зміг втриматися, щоб не розсміятися, такою кумедною видалася реакція незнайомця. Цим невідомим виявився опецькуватий хрущ, який примостився неподалік. Він задоволено глипав на ельфа своїми великими очиськами. Коли той розреготався, хрущ склав віяла на своїх коричневих вусиках і задумливо зморщив лоба.

— А чого ви смієтеся? — серйозно запитав він.

Ельф по-дружньому привітався з жуком.

— Для мене це було дуже несподівано, — пояснив він. — Твоє запитання прозвучало зовсім по-іншому, ніж моя пісня. Ти вибач, я нічого поганого не мав на думці.

— Гм, то ви як, сподівалися, що я проспіваю запитання? — продовжував допитуватися хрущ. — Але, можливо, ви сміялися від того, що я ще тут?

— Та ж ти щойно прилетів!

— Та ні, я, загалом, маю на увазі… Вже цвітуть липи, еге ж? У цю пору кожен поважний хрущ уже давно в землі відкладає яйця, чи відпочиває, це вже кому як. Проте у мене поважна причина, чому цього ще не роблю. Хочете дізнатися, чого в таку спеку я ще літаю?

— Ну звичайно! — відповів ельф. — Без сумніву — цікаво почути.

— Ну що ж, слухайте. Внизу на галявині мені якось сказали, що у нас тут завівся квітковий ельф. А я от хотів би познайомитися з ним. Справа в тому, що ми вилазимо із землі лише кожних чотири роки. А як це робить ельф, мені достеменно невідомо. Ану розминемося, тоді що? Треба скористатися з нагоди, що випала, розумієте?

— Аякже, звичайно, — погодився добрий дух і посміхнувся. — А що ти очікуєш від зустрічі з ельфом?

— Ну, це залежить… — неквапно пустився в роздуми хрущ. — Подивитися спочатку треба. Про тих ельфів стільки усього оповідають, що як наслухаєшся, аж голова обертом іде. Особисто я додержуюся думки, що маю перш за все побачити його і вже точно знати, що це ельф, а не щось там інше. Але найдивовижніше у цих створіннях те, що вони наділені здатністю розмовляти і з квітами, і з комахами, і з чотириногими тваринами та навіть з людиною, ось як. Вам, мабуть, відомо, що хрущеві досить часто доводиться мати справу з людиною?

— Запросто можу собі уявити, — обережно підтакнув ельф.

— Ну, ви ж бо ангел, то кому, як не вам, таке знати!

— Я не ангел, — заперечив ельф.

— Даруйте, а ким іншим ви ще, шановний, можете бути? Я, коли вас побачив, одразу здивувався і довго, зачудовано за вами спостерігав. На вас так приємно дивитися! Проте ви і уявити собі не можете, чого хрущ тільки не зазнає у своєму житті й до чого йому доводиться звикати! А від людини усього можна чекати, повірте вже мені на слово. За таких, щоб його лихо вхопило, обставин скільки ж ото нашому братові доводиться перетерпіти! Нічого ж дивного в тому, що ми, хрущі, маємо таку популярність.

І знову, спостерігаючи за самозадоволеним хрущем, ельф не міг стриматися, щоб не розсміятися. «От бувають же такі!» — подумав він із якимось теплим відчуттям радості. Ельфові було приємно спілкуватися з жуком, отож він продовжував його слухати. «Ану ж, я потраплю йому чимось допомогти… — подумав він. — Зробити добру справу гарного ранку, от це справді по мені».

— Ото ж бо, людина, — зітхав тим часом хрущ, — любить впіймати одного з нас під час польоту. Ви можете в таке повірити?

Ельф згідно кивнув і приховав усмішку.

— А як впіймав, то можна поспостерігати, як той хрущ починає приводити до ладу свої крила. У нас чотири крила, між іншим. Ви про таке знали? У вас, взагалі-то, лише два, але гарненькі, білі такі, вишукані.

Однак продовжимо про людей. Так ось, за великим рахунком — це добродушні створіння. Я не терплю, коли про них починають щось таке сплітати. Бракує їм, правда, такту, ніде правди діти. Дивовижна у них от ця прив’язаність до хрущів. Як тільки настає травень, вони одразу виходять зі своїх домівок і починають нас шукати: трусять дерева і заглядають за нами на землі, куди попадали і чи багато. А як зворушливо люди намагаються з нами завести дружбу. Однак таке їм ще ніколи не вдавалося. Вони заносять нас у свої помешкання, дають там літати і знову ловлять. Ну скажіть, пощо відпускати, а тоді ловити знову? Для того, щоб побачити, як ми злітаємо? А як людина прислуховується до гулу наших крил під час польоту! А ще дивовижним чином вони пускають нас на інших людей. Ви можете собі уявити: стоїть собі та інша людина, говорить, нічого не підозрюючи, про щось, Бог там відає, про що. Балакати їм завжди є про що, бо інтересів у людини дуже багато. А ми, хрущі, ми й летимо на людину, летимо на щось велике, а як інакше? Хто не знає простої речі: з високого місця легше злітати. От і летимо, а навіщо, інакше, сідати на незнайому тобі людину? А на людині є таке місце, лихий його знає, що у них з цим місцем, але тільки починаєш по ньому шкрябати лапами, щоб вище зіп’ятися, а той чи та давай репетувати та смикатися. Деякі навіть підстрибують. Якби ми, хрущі, знали, де конкретно це місце, то, повірте мені, обминали б його десятою дорогою. Тож скажіть мені, на біду, як же дізнатися, де воно?

Ельф дзвінко розсміявся. Його сміх був такий веселий, такий запальний, що хрущ і собі не втримався та захихикав.

— Так воно то так, — сказав він нарешті. — Це воно зраз смішно, а в такій ситуації, котру щойно змалював, справа зовсім не до сміху. Так, шановний, і розчавити запросто можуть.

— Те, що ти оповідаєш про людину, — мовив уже серйозно ельф, — не характеризує її загалом. Я вважаю, що коли людина весела та безтурботна, то від щастя згадує собі дитинство і стає на певний час малою. Усі ваші спостереження — це лише людські несерйозні забави.

— А