Читати книгу - "Небесний народ"

— Ну звичайно, якщо не хочеш нічого іншого в людині побачити чи більше дізнатися, тоді важко сприймати її інакше, та й вибачити важко, — погодився з ним ельф.

— Та нехай людина, — гнув і далі своєї хрущ, — ловить собі в повітрі усе, що їй заманеться, але мене не чіпає.

Добрий дух знову розсміявся:

— Знаєш, ти не думай, що я захищаю людей безпідставно. Просто надто добре їх знаю. Знаю і дуже люблю.

— Та чого тут дивуватися, ангели — вони…

— Я не ангел, шановний, зовсім ні.

— Та як то не ангел, а хто ж тоді? А щодо людей, то підіть і в будь-кого спитайте про них. Кожен вам на людину буде жалітися, кожен. Поцікавтесь у птахів, риб, лісових тварин чи в мурашок, ніхто вам не буде цих двоногих створінь хвалити. Часто мені навіть здається, що всі істоти дружно зітхають, як тільки чують про людину. Проте вам такого, очевидно, не зрозуміти. Я, між іншим, багато міркував над цим, хоча, на перший погляд, можу видатися упередженим.

— Та чому ж, — відповів ельф, — я цілком тебе розумію, і ти абсолютно правий. Проте людина не в усьому винна. Частина жалісливого, зі страхом та болем зітхання, котре ти почув, також і від людини. Річ у тім, що так само, як інші істоти, так і людина підвладна земним стражданням та смерті. Подібно до всього живого вона певний час перебуває на цій землі, радіє ясному сонечку, сміх та сльози тривожать її душу, а день і ніч — тіло. Проживши відміряний вік, вона повертається у лоно матері-землі. Таке ж відбувається і з нами.

— Та воно то так, але щось, мій ясний пане, має відрізняти людину від інших створінь, якщо вже говорити про те, що не в усіх наших бідах винна людська істота. Хочеться мені вірити вам на слово. Бо те, що людина смертна, добре відомо, а якщо так, то і все інше, сказане вами, мало би бути також правдою. Бачите, якраз саме тому я, власне, хотів би побачити ельфа. Він про такі речі знає багато. От якби його зустрів, то тоді й спитав би: «Що відрізняє людську істоту від інших живих створінь?»

— Я зможу відповісти на ваше запитання, — погодився добрий дух і зворушено глянув удалину, бо, почувши, як тихо зашелестіла липа, нагадав собі Трауль.

— Ви? Та ні, шановний, ні, — почав заперечувати йому хрущ. — Ви ж бо ангел, а ангели, вони — заангажовані. Усі знають: ви прихильні до людей, завше про них добре думаєте та намагаєтеся в усьому їм сприяти.

— А ти не віриш, що ті, у кого найліпші наміри, можуть знати істину краще від незаангажованих?

— Ага, то ви таки ангел! — тріумфально вигукнув хрущ, і ельф знову розсміявся.

— Та ні, я не ангел, — відповів добрий дух. — Я скажу тобі, хто я такий, давно б, зрештою, це зробив, але ж ти навіть не дав мені нагоди для цього. Я, власне, і є той ельф, котрого ти шукаєш.

— От такої, бути цього не може, — збентежився хрущ. Він глянув на ельфа, і його очі зблиснули. — Бути такого не може, — повторив він знову, але вже тихо. — Мені вдалося зробити те, чого так прагнув. Як мені добре.

Потім хрущ опанував свої почуття, зробив глибокий вдих і промовив:

— Я маю надію, що не ображатиметеся на мене. Так вже сталося, що не признав вас одразу, — дещо нерішуче жук почав просити вибачення. І за якусь хвилю споглядання на ельфа продовжив:

— Коли ваша ласка, дайте відповідь на ще одне запитання.

— Докладу всіх зусиль і задовольню твою цікавість, — погодився добрий дух. — Зрештою, можеш до мене звертатися просто на «ти».

— Ну, я спробую, — посміливішав хрущ.

Недалеко від них прилетіли кілька бджіл і, побачивши ельфа, почали радо з ним вітатися:

— Ельфе! Квітковий ельфе! Доброго дня! — гукали вони.

Внизу, над полями зі збіжжям тріпотіли яскраві метелики, а високо у небесній синяві, розпростерши крила, беззвучно кружляв орел. На небі не було ні хмаринки. День видався надзвичайно погожим. Повітря колихалося від золотистого сонячного тепла і було сповнене пташиним щебетом, дзижчанням комах та голосами інших мешканців перелісся.

— Гарніше в році не буває, — промовив ельф. Обличчя у нього світилося м’яким світлом, зрештою — уся його постать теж сяяла.

Добрий дух склав долоні, а старезна липа хитала своїм тонким вершечком, заколихуючи його.

— Звичайно, що ти знаєшся на прекрасному, — звернувся до нього хрущ, який увесь цей час із захопленням спостерігав за ельфом. — Розкажи мені про людей. Ніде правди діти, я наговорив тут про них… Однак згодися, що людина наділена й поганим. Чого варта, до прикладу, оця її постава: гордовито розпрямлені плечі, біле обличчя… Ми боїмося людини, ти розумієш, що хочу сказати? Це ж не всі сприймають долю з таким гумором, як я.

Проте видавалося, що тепер ельф неуважно слухав свого співрозмовника, бо майже одразу перервав його просторікування:

— Ти питав у мене, чим людина відрізняється від інших земних істот. Скільки на цю тему вже переговорено, уявити собі не зможеш. Були особини, що заперечували різницю як таку, стверджуючи: людина за своєю сутністю така сама, як інші живі створіння на землі, тільки досконаліша. Але це не так. Такого просто ніколи не може бути! Людина суттєво відрізняється від усіх інших. У неї є те, що ставить її вище над усіма земними створіннями, — це свобода дії.

— А що це таке? — запитав хрущ.

— У людини свобода вибору, вона вільна сама вирішувати, що для неї добре, а що погано.

— Ельфе, ти й насправді віриш у те, що таки кожна людина може бути незалежною?

— Я цього з