Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Князі Острозькі 📚 - Українською

Читати книгу - "Князі Острозькі"

232
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Князі Острозькі" автора Ярослав Ярославович Хаврук. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29
Перейти на сторінку:
його зять К. Раздивілл. У 1598 р. В.-К. Острозький з ним почав виношувати план проведення спільного протестантсько-православного синоду, на якому навіть передбачалося узгодження спірних богословських питань. Однак консервативно налаштоване православне духовенство було проти цього. Утім, у 1599 р. такий синод відбувся у Вільно. На ньому прийняли рішення про союз православних із кальвіністами при умові схвалення його з боку константинопольського та олександрійського патріархів. Щоправда, результативність цього союзу була невеликою. Зводилася вона переважно до підтримки православних з боку протестантів на сеймах, коли заходила мова про Берестейську унію.

На сеймі у Варшаві в 1598 р. православна сторона знову виступила з оскарженням дій єпископів-уніатів, вимагаючи позбавити їх привілеїв та церковних маєтків. У дискусії взяв участь і В.-К. Острозький, який наводив приклади переслідування православних уніатами. Його промова була дуже емоційною. Дійшло до того, що сини князя, Януш та Олександр, почали його заспокоювати.

Загалом емоційний момент відігравав помітну роль у антиунійній боротьбі В.-К. Острозького. Це можна по-людськи зрозуміти. Князеві доводилося воювати з людьми, які колись були близькими до нього і завдяки йому зробили церковну кар’єру. Тепер ці люди його зрадили, стали чи не найбільшими супротивниками.

Однак дискусії на сеймі 1598 р. щодо унії не дали ніякого результату. Рішення на користь православних не було прийняте. Те саме можна сказати й про сейм 1600 р., де знову піднімалося питання уній. На цьому сеймі вже не було В.-К. Острозького через його похилий вік та хвороби. Цей чинник відіграв певну роль для укріплення позицій уніатів. Сигізмунд ІІІ Ваза після смерті М. Рогози призначив митрополитом київським І. Потія, який почав позбавляти противників унії прав та маєтків.

Певних успіхів православні досягли на сеймі 1603 р. Тут був присутній син В.-К. Острозького, Олександр. Вибудувана ним стратегія поведінки дала позитивні результати. Підтримані протестантами православні отримали деякі привілеї. Зокрема, король погодився на обрання архімандрита Києво-Печерської лаври. В умовах домінування православних у Києві та на Київщині це закрило шлях для проникнення в монастир уніатів. Також було вирішене питання перебування Жидичинського монастиря в руках противників унії. Досягнення не були значними. Однак вони показали певну поступливість королівської влади й офіційне визнання нею православної церкви в Речі Посполитій.

На жаль, невдовзі після цього сейму, як уже зазначалося, Олександр Острозький помер при загадкових обставинах, що стало великим ударом для Василя-Костянтина. Однак це не завадило йому вперто продовжувати антиуніатську боротьбу. У 1605 р. на сеймі православні знову підняли питання про ліквідацію унії. І хоча вони в котрий раз не добилися потрібного рішення, проте за клопотанням Я. Острозького та його батька Сигізмунд ІІІ Ваза погодився затвердити їхнього кандидата, Єлисея Плетенецького, на архімандрита Києво-Печерської лаври. Власне, Є. Плетенецький зробив дуже багато для перетворення лаври на потужний православний релігійно-культурний осередок. У певному сенсі цей осередок продовжив традиції Острозької академії та друкарні.

Окрім мирної сеймової боротьби з уніатами, В.-К. Острозький вдавався й до боротьби збройної. Головним об’єктом його нападів став луцький та острозький єпископ К. Терлецький. Відразу ж після Берестейського собору 1596 р. князь відібрав у єпископа ті володіння, які були надані Луцькій єпархії князями Острозькими. Позовні заяви з боку К. Терлецького нічого йому не дали. Церковні володіння єпархії й далі лишалися в руках В.-К. Острозького. Також слуги В.-К. Острозького здійснювали наїзди на маєтки К. Терлецького, зокрема це робив Ждан Боровицький. Такі ж наїзди робилися й на володіння інших ієрархів-уніатів, наприклад на маєтки митрополита М. Рогози.

Смерть В.-К. Острозького в 1608 р. обмежила православних у боротьбі з уніатами. Противники унії втратили лідера, який мав не лише великі матеріальні ресурси, а й політичну вагу.

З-поміж князівської еліти православної Русі не знайшлося такої постаті, яка могла б хоч приблизно дорівнятися до нього.

Незважаючи на те, що боротьба з уніатами в кінцевому рахунку була програна В.-К. Острозьким, все ж вона мала позитивні наслідки. Завдячуючи князю в Україні виникла потужна антиуніатська опозиція, яка навіть після смерті В.-К. Острозького не припинила своє існування. За активної підтримки князя сформувалися сильні антиуніатські осередки. Передусім це Києво-Печерська лавра та Львівське братство. Завдяки цій опозиції не відбулося покатоличення уніатів, які зберегли своє «православне обличчя» – східний обряд.

Післямова

На перший погляд може здатися, що справи князя В.-К. Острозького та його славних попередників зазнали фіаско. Син Василя-Костянтина, Януш, який не набагато пережив батька, хоча й протегував православним, проте став католиком. У нього не було нащадків по чоловічій лінії. І цьому воєначальнику та високопоставленому політику не було кому передати свою частку Острозького князівства. Перед смертю, у 1620 р., зі своїх земель він створив Острозьку ординацію, яка перейшла до князів Заславських. Це була неподільна частка Острожчини, яка проіснувала до кінця ХVIII ст. Однак її історія не була чимось цікавою.

Друга частина Острожчини, яка дісталася Олександрові, мала б відійти його синам – Адаму-Костянтину та Янушу. Проте вони померли в молодому віці – відповідно в 1618 і 1619 рр. (до речі, теж при загадкових обставинах, як і їхній батько). Ці землі дісталися дочкам князя Олександра. Одна з них, Ганна Алоїза, про яку вже говорилося, була фанатичною католичкою. У 1636 р. вона організувала погром православних у Острозі, тим самим ніби перекреслюючи справи свого батька й діда.

Можливо, саме через такі діяння нащадків Острозьких про цих князів швидко забули. Уже в другій половині ХVII ст. про них майже не згадують хроністи, не звертають на них уваги козацькі літописці, при цьому часто приписуючи заслуги в боротьбі з унією слузі В.-К. Острозького С. Наливайку.

Навіть портрети Василя-Костянтина, схоже, зазнають корекції. Так, до нас дійшов «першопортрет» князя в різноманітних копіях та «копіях з копій» кінця ХVІІІ – ХІХ ст., де на темному фоні зображений старий огрядний чоловік із сивою ошатною бородою та маленькими «аристократичними» руками. Одягнутий він у чорний плащ з нарукавниками темно-червоного, чорного й темно-синього кольорів, а також жупан фіолетового кольору. Загадкою цього портрета В.-К. Острозького є зображення монет, якими ніби грається князь, перекидаючи з руки в руку. На класичних портретах можновладців того часу таких символів не було. Королів, князів могли зображувати з чотками, рукавичками, якимись коштовними речами, символами

1 ... 28 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Князі Острозькі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Князі Острозькі"