Читати книгу - "Мобі Дік, Герман Мелвілл"

Я сидів у залі, на той час спустілій; вогонь у каміні ледве палахкотів, як то буває, коли він, спершу розгорівшися жарко та нагрівши повітря, пригасає і тішить уже тільки очі; за вікнами вже товпились вечірні тіні та примари й дивилися на нас двох, самотніх і мовчазних, вітер надворі то притихав, то ревів грізно, і мене почали опановувати дивні почуття. В мені наче щось відтавало. Моє розбите серце й знавісніла рука вже не бунтували проти вовчого світу. Цей спокійний дикун ніби втішив мене, примирив з тим світом. Ось він сидить, і сама байдужість його виказує вдачу, в якій не чаїться цивілізоване лицемірство, чемна облуда. Він був дикий, він був справжньою дивовижею, і все ж я почав відчувати до нього якийсь таємничий потяг. І саме ті прикмети, які напевне б відштовхнули від нього більшість людей, були магнітом, що притягували мене. «Спробую подружити з поганином, коли вже християнська доброта виявилась тільки пустою люб’язністю»,- подумав я. Підтягши ближче свого ослона, я спробував зав’язати розмову, супроводячи її приязними жестами та мінами. Спочатку він наче й не помічав тих моїх запобігань; але нарешті, коли я заговорив про його гостинність уночі, він озвався й спитав, чи й наступної ночі ми також спатимемо разом. Я відповів ствердно, і йому це, видимо, сподобалося, а може, навіть трохи лестило.

Тоді ми схилились над книжкою вдвох, і я спробував пояснити йому призначення друку та зміст кількох малюнків, що там були. Цим я швидко розбудив його цікавість, а далі ми заходились, як уміли, обговорювати, що ж іще можна побачити цікавого в цьому славному місті. Потім я сказав, що добре б закурити, і він, вийнявши торбинку з тютюном та томагавк, спокійно простяг їх мені. Так ми сиділи, затягуючись по черзі з тієї чудернацької люльки й раз по раз передаючи її один одному.

Коли доти в поганиновому серці ще таївся якийсь лід байдужості до мене, то ця по-дружньому, з насолодою викурена люлечка розтопила його, і ми стали щирими приятелями. Квіквег, здавалось, прихилився до мене серцем так само природно й невимушено, як я до нього; коли ми скінчили курити, він притулив своє чоло до мого, обняв мене за стан і сказав, що віднині ми одружені: цей мовний зворот у нього на батьківщині означає, що ми стали побратимами і він, коли буде потрібно, радісінько віддасть за мене життя. Такий раптовий спалах приязні в будь-кому з моїх співвітчизників здався б мені вкрай передчасним і викликав би гостру недовіру, але простосердого дикуна ці старі правила не стосувалися.

Після вечері ми ще трохи посиділи, покурили, погомоніли, а тоді разом пішли до своєї кімнати. Квіквег подарував мені оту новозеландську голову; потім вийняв свою здоровезну торбину з тютюном і, пошпортавшись на дні, дістав з неї десь із тридцять срібних доларів, розіклав їх на столі, поділив не рахуючи, на дві рівні купки й посунув одну до мене, сказавши, що вона моя. Я запротестував був, та він спинив мої протести, всипавши гроші в кишеню моїх штанів. Я підкорився. А він тоді розпочав свої вечірні молитви: вийняв божка й відсунув від коминка ширмочку. З деяких його жестів та інших ознак я здогадався: він хоче, щоб я помолився разом з ним; але я, добре знаючи, яка має бути та молитва, на хвильку замислився, питаючи себе, що мені діяти, коли він скаже про це навпростець: погодитись чи відмовитись?

Я добрий християнин, я народився й виріс у лоні непогрішної пресвітеріанської церкви. Як же я можу приєднатися до цього ідоловірця в його поклонінні дерев’яному оцупкові? «Але що таке поклоніння? - подумав я.- Невже ти гадаєш, Ізмаїле, ніби великодушний бог, який владарює над усім небом і землею, разом з поганами і всім, що є на ній, може приревнувати тебе до якогось нікчемного шматочка чорного дерева? Це нісенітниця. Так що ж означає поклонятися богу? Це означає служити йому, чинити його волю. А яка ж його воля? Роби для свого ближнього те, чого ти сам хочеш від нього. А хіба Квіквег не мій ближній? І чого ж я хочу від цього Квіквега? Звісно, я хочу, щоб він разом зі мною поклонявся богові на мій, пресвітеріанський лад. Отже, я повинен разом з ним поклонятися богові на його лад; тобто я мушу стати ідолянином». І я підпалив стружки, допоміг Квіквегові примостити на колосниках невинного малого божка; разом із Квіквегом підніс йому припалений сухар; уклонився йому двічі чи тричі, поцілував його в ніс, а після всього того ми з Квіквегом роздяглись і полягали в ліжко, примирені з власним сумлінням і з усім світом. Та перше ніж заснути, ми ще трохи погомоніли.

Не знаю, чого воно так, але для дружніх звірянь нема кращого місця, ніж ліжко. Кажуть, що й чоловік із жінкою розкривають у ліжку свою душу одне одному аж до найпотаємніших глибин, і часто старі подружжя лежать та спогадують давні дні мало не до ранку. Отак само лежали й ми з Квіквегом - двоє щирих і ласкавих друзів - під час медового місяця наших душ.

11
НІЧНА СОРОЧКА

Довгенько ми лежали так, то розмовляючи, то куняючи, і Квіквег час від часу клав свої брунатні татуйовані ноги на мої, а потім приймав їх. Отак дружньо, вільно й невимушено почували ми себе, і врешті своїми балачками зовсім розігнали сон: нам здавалось, наче ми вже виспалися, хоча до світанку було ще далеченько.

Так, сон зовсім відлетів від нас, і нам уже навіть набридло лежати. Мало-помалу ми усвідомили, що вже сидимо в ліжку, щільно вкутавшись і зіпершися спинами на бильце в головах ліжка, а коліна підібгавши аж до грудей, так що носи наші торкалися їх, немовби то були не коліна, а грілки. Нам було дуже вигідно й затишно, тим паче, що надворі стояла така холоднеча, та й не тільки надворі, а й у кімнаті: адже в коминку не топилось. Я кажу «тим паче», бо, щоб по-справжньому тішитися фізичним теплом, треба якоюсь невеличкою частиною тіла відчувати холод: адже в цьому світі всі якості пізнаються тільки в порівнянні