Читати книгу - "Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта"

Якийсь час ми йшли мовчки – Гліб попереду, я гуськом за ним. Мимоволі я задивилося на його спину. Хороший екземпляр. Фігурна, але не перекачана. На лівому плечі та лопатці татуювання вовка (як оригінально!). Зображення виглядало дуже реалістичним, аж захотілося протягнути руку і почухати холку або торкнутися гострого ікла.

Ой, до речі, про ікла! Як там мій Зубоскал, у сенсі Кузя? Вранці Галі я так і не додзвонилася, телефон здох.

Я наздогнала чоловіка і пішла з ним нарівні, сумніваючись, як слід до нього звернутись. Я ж жодного разу не називала його на ім'я, і ​​тепер мені здавалося, що зараз я переступлю якусь межу. До того ж готова посперечатися, сам перевертень більше звик до звернення "шеф" або "бос", "командир" або щось таке, і дуже мало людей звертаються до нього просто на ім'я. Ну гаразд, адже він мені не представився, так що нехай не ображається.

- Гліб, - нарешті видихнула я. І голос навіть майже не здригнувся.

- Так? - кинув, не стишуючи ходу.

- Можна, будь ласка, ваш телефон, мені дуже потрібно подрузі зателефонувати. Адже в мене вдома пес один залишився.

– Ти втратила свій телефон? Я думав, що мої хлопці повернули тобі клатч.

- Так, але він розрядився.

Чоловік кивнув своїм думкам і простягнув мені бажаний засіб зв'язку.

Я по пам'яті набрала номер Галі. Подруга відповіла одразу і, впізнавши мій голос,  тут же випалила останні новини від  гінеколога. У неї буде двійня! Таки не збрехала ворожка. Галя була на сьомому небі і щебетала без упину, розділяючи зі мною свою радість. Лише виплеснувши врешті свої емоції, подруга схаменулась і поцікавилася, чому це я дзвоню з чужого номера і як взагалі пройшов бал.

- О-о-о, - протягнула я, гадаючи, як це мені описати все лаконічніше. - Ніч була просто... незабутня! Подробиці не телефоном, я потім тобі наодинці все по секрету розповім... Ой!

Я натрапила на щось тверде, що раптом виникло у мене на дорозі, і здивовано озирнулася довкола. Цим "твердим" виявилася спина Гліба, а довкола - я пискнула тихо від несподіванки - були люди. У сенсі перевертні.

Схоже, я так захопилася розмовою, що навіть не помітила, як ми увійшли в чергові двері, що вивели нас до їдальні. Тут якраз сніданок був у самому розпалі. Гості підходили до шведського столу, розмовляли, обговорювали події вчорашньої ночі – всього людей, у сенсі перевертнів, двадцять чи тридцять – і всі замовкли, коли до їдальні увійшов Гліб. З оголеним торсом. А в нього влетіла я. У гостьовому халаті та капцях. Говорячи про те, що ніч була незабутньою. Завіса.

- Насте, ей! Ти мене чуєш? - Кричала з телефону Галя, але я не наважувалася відповісти.

Гліб же повільно розвернувся до мене і оглянув здивовано з ніг до голови. Здається, він тільки зараз звернув увагу на моє специфічне вбрання. Склав разом наш зовнішній вигляд, слова, що я ляпнула необачно, оцінив зроблений нами ефект, а потім нахилився до мене і прошепотів, майже торкаючись губами моєї скроні:

- Костоправ, ти ж розумієш, що завдала непоправної шкоди моїй репутації. Тепер ми просто зобов'язані одружитися.

Голос такий серйозний, в очах жодної смішинки. Піди розбери, жартує чи ні. А раптом не жартує!? Хто знає, які в цих перевертнів традиції та звичаї...

Я піднялася на носочки і зашепотіла йому на вухо (якщо йому можна ось так робити, то мені теж!):

- Я заміж ні ногою. Ходила вже, знаю. Зараз я все виправлю.

І звернулась голосно до всіх присутніх:

- Це зовсім не те, про що ви подумали.

Гліб здавлено крякнув, намагаючись придушити сміх, взяв мене за руку і рішуче попрямував у протилежний бік їдальні до іншого виходу. Я щосили намагалася триматися незворушно, ніби нічого не сталося.

Гості потихеньку зрозуміли, що вирячатися відкрито теж непристойно, тому вдали, що повертаються до колишніх занять.

І тільки голос Галі, який я так і не змогла заглушити повністю, закривши рукою динамік, порушував уявну благопристойність:

- Насте! Костоправ! Що там відбувається!?

- Нічого, Галю, – Я не витримала і відповіла приглушено. - Кузю погодуй, будь ласка, і вигуляй. А то я сьогодні ночувати вдома не буду. І завтра, схоже, також.

Пролунало знову якось двозначно.

Я почервоніла, гості знову затихли, а Гліб уже не намагався приховати широку усмішку.

Господи, що ж діється з моїм язиком!?

На щастя, рятівний вихід уже був близько. Ось тільки Гліб різко загальмував і обернувся обличчям до зали - а я вже звично влетіла йому в плече.

- Шановні гості! - Навіть без будь-яких допоміжних засобів голос перевертня рознісся над  їдальнею. - Схоже, немає сенсу більше приховувати від вас радісну звістку: ми з Настею заручилися!