Читати книгу - "Муравлик Ферда, Ондржей Секора"

— Йому не пощастило, — пищав Куриголоско.

А мурашки підхопили Трумбелінка й почали його підкидати вгору.

Незабаром уся робота була готова. Мурашки навіть наносили харчів до сховищ. Потім королева покликала їх подивитися на її єдину надію — останні дві лялечки.

Лялечки лежали в спочивальні. Вони були досить великі. Королева ніжно погладила лялечки, та тільки доторкнулася до них руками, як здригнулась від несподіванки.

— Крила! — вигукнула вона, радісно схвильована.

Їй перехопило подих, і вона дивилася на своїх мурашок очима, повними сліз щастя.

Крила! Королева відчула, що під плівкою в лялечок є крила, а це значить, що з обох лялечок народяться крилаті наречені, що ті наречені стануть королевами, які нестимуть своєму мурашнику нові яєчка.

— Чуєте, в нас будуть наречені! Знаєте, яке це щастя? — раділа вона. — А як було б добре, коли б женихи були з вашого мурашника, в якому родяться такі здібні мурашки, як ти, — сказала королева й подивилася на Ферду.

— А в нас будуть женихи? Чи є хоч у кількох наших лялечок крила? — спитав Ферда в своїх друзів.

— Не знаємо, не знаємо, — непевно перезиралися вони.

— Тож швидше до мурашника! — наказав Ферда. — Королево, ми вам зателеграфуємо одразу ж. Прислухайтесь до цвіркуна!

До мурашника поверталися справді спортивним темпом. Ферда прибіг перший, відмінним стилем, з часом п’ятнадцять хвилин двадцять сім і три десятих секунди. Трумбелінек змагання програв, бо на дорозі вступив у смолу й вона весь час приліплювала йому ноги до землі. Не пощастило Трумбелінкові.

ПРО ТЕ, ЧОМУ ДІТИ НЕ ПІШЛИ ДО ШКОЛИ

— Крила, крила! — закричали мурашки, коли прийшли до своїх лялечок.

Майже в усіх лялечок у спочивальні вони намацали крила. З двадцяти досить великих лялечок з крилами будуть наречені, а з тридцяти менших лялечок з крилами будуть женихи.

— Цррр-цр-цр-црр... — зателеграфував найближчий цвіркун, який жив біля мурашника, депешу до іншого мурашника. До речі, без крапок і тире: «Маємо женихів скільки хочете».

У відповідь цвіркун із чужого мурашника телеграфував за хвилину: «Двох вистачить дякуємо».

Зараз же Ферда наказав погасити в спочивальні світло, й ніхто не смів зайти всередину, щоб не збудити жодної лялечки раніше, ніж прийде її час.

Не знаю, скільки днів минуло, але одного дня увесь мурашник дізнався, що славний день настав.

Просто того дня діти заявили:

— Сьогодні свято, сьогодні ми не підемо до школи.

І клас, у якому Ферда викладав природознавство, залишився порожній.

Нянечки принесли в мурашник цілі оберемки квітів і розкидали їх по землі. Трумбелінек змайстрував собі з паперу генеральський кашкет і поважно ходив у ньому по мурашнику.

В усіх був святковий настрій, і всі відчули, що настає велике свято. Робітники, теслярі, муляри, пастухи й садівники теж покинули роботу й теж причепурилися. Тільки в кухні варилося, смажилось, пеклося, тушкувалося, шкварилося. Куховарки хапалися за голову й хвилювалися — як воно все вийде?

Потім унизу місцеве радіо заграло веселу маршову музику, й кожен одразу зрозумів: починається щось надзвичайне.

— Уже йдуть, уже йдуть! — кричали всі й поспішали до входів у спочивальню.

Дорогою, посипаною квітами, йшов загін женихів, загін вродливих юнаків, і в кожного з них шурхотіли за плечима нові крила. Їхні тільця блищали, як лаковані, а на шиї — ой леле! — на шиї у кожного була маленька червона крапчаста хустинка, така, яку носив Ферда, але зовсім, зовсім манюсінька.

— Подивіться, самі Ферди! — вигукнув Трумбелінек у генеральському кашкеті й схопився за голову.

Мурашки хотіли на нього гримнути, але заніміли з подиву. Справді, дорогою йшли ніби самі Ферди.

Що це? Ось наречені в шлюбному вбранні з віночками на голові, але кожна з них має на шиї червону крапчасту хустинку! Тільки зовсім маленьку, набагато меншу, ніж носить Ферда. Що це все означає, що сталося?

— Невже ви не знаєте? — здивовано спитала найстарша нянечка.— Це ж мурашки, що виросли з Фердиних немовлят!

І як про це всі могли забути? Звичайно! Адже це були мурашки з немовлят, про яких Ферда найбільше піклувався, яких найкраще годував, найкраще бавив і найкраще вчив.

— Такої слави, як Ферда, в мурашнику ще ніхто не заживав, — сказали кілька нянечок.

— Але він її заслужив! — захоплено крикнув Ніженька, який тільки сьогодні почав бігати.

— Авжеж, заслужив! — закричали й інші.

ЯК ГОТУВАЛИСЯ ДО ВЕСІЛЛЯ Й ЩО ПОТІМ СТАЛОСЯ

Нагорі вже почалося гуляння. Грало кілька оркестрів, а велика тля крутила карусель. Нянечки ходили між присутніми й роздавали пундики, цукерки, бутерброди, карамельки з фруктовою начинкою, лимонад, шоколад, воду з малиновим сиропом, помаранчевий сік. Принесли солоні палички й крендельки. Побігли ще по морозиво, по збиті вершки та по турецький мед. Були там навіть кошики з арахісом, і кожен з присутніх міг собі взяти скільки хотів. Ніженька одержав усього вдвоє.

Між усіма походжали женихи й наречені, але не брали собі нічого. Хто б це думав про їжу перед самісіньким своїм весіллям? Усі до них підбігали, кожен хотів на них надивитись, перш ніж вони полетять у світ.

— Ще хвилина — й у нас не буде жодного Ферди, — сказала найстарша нянечка, що вже кілька разів бачила, як народжувалися женихи й наречені і як потім вони розліталися по світу.

— Ну, то що, пане з хустинкою, з якого мурашника вибереш собі наречену? — дражнили муляри женихів.

— А ти, прекрасна наречена? — питали нянечки в наречених, поправляючи їм сукні й віночки. — Звідки по тебе прилетить жених? З-за Семи Морів? Чи, може, аж з Країни Казок?

А наречені червоніли й соромливо відповідали:

— Хіба ми знаємо?

Двох найвродливіших мурашок-женихів було вже призначено для двох наречених із сусіднього мурашника. Скоро по них прийшли посли й розповіли, що там народилися дві прекрасні наречені, але стара королева не хоче пускати їх назовні, щоб вони десь не відлетіли. Тому