Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер 📚 - Українською

Читати книгу - "Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Артеміс Фаул. Парадокс часу" автора Йон Колфер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 76
Перейти на сторінку:
Збуджена приливом магічних сил і сповнена щастям, ельфійка нахилилася і поцілува­ла Артеміса. Чарівні іскри засяяли навколо них, схо­жі на маленькі феєрверки.

Десятирічний Артеміс Фаул спостерігав за дра­матичними подіями, які розгортались у мавпячій клітці.

— Гірська горила, — пояснив він Батлеру. — Отри­мала своє ім’я Troglodytes gorilla від доктора Томаса С.

Севіджа, американського місіонера Західної Африки, який першим серед учених описав горил 1847 року.

— Не може бути, — тихо сказав Батлер, якого більше цікавив радіус досяжності істоти, ніж її на­укове найменування.

Вони скористалися загальним занепокоєнням як прикриттям, щоб вислизнути і через маленький вну­трішній дворик дістатися до клітки з лемуром, яка розташувалась поряд з кліткою горили.

Дивні новоприбулі істоти були занадто зайняті, щоб помітити, як Батлер збиває замок з ключ-картою і відчиняє двері клітки.

— Ти тільки подивися на тих двох. Марно гають час. Мене за цим ніколи не застанеш.

Батлер пирхнув, як він зазвичай робив, перш ніж його обличчя набувало безпристрасного виразу.

— Більшість людей не можуть узагалі застати вас за чим-небудь, Артемісе.

Артеміс дозволив собі хихикнути. Це був цікавий день, і Артеміс насолоджувався випробуваннями, які цей день йому підносив.

— А ось і ми, — тихо сказав він. — Останній шов­ковистий лемур у світі. Примат за сто тисяч євро.

Лемур висів високо на мадагаскарській пальмі, хапаючись за гілки довгими, чіпкими пальцями на ногах і широко розставленими великими пальцями рук. Його шкура була білосніжною, з коричневим коміром на грудях.

Артеміс указав на тварину:

— Такий окрас є результатом забарвлення груд­ної клітки ароматичною грудинно-горловою зало­зою.

— Угу, — сказав Батлер, якого ця інформація хви­лювала навіть менше, ніж походження наукових на­йменувань горил. — Давайте просто заберемо твари­ну і будемо вшиватись звідси, поки наші друзі не встигли перегрупуватися.

— Я думаю, у нас є секунда або дві, — сказав Ар­теміс.

Батлер вивчав незнайомців у сусідній клітці. Див­но, що юнак іще не був порваний на шматки, але якимсь чином дівчинка з’явилася з нізвідки і ві­дігнала горилу. Вражаюче. У неї в арсеналі точно є ще якісь трюки. За нею стояли серйозні технології. Можливо, спеціальне спорядження, сховане в її одязі, яке могло б пояснити ці іскри. Він знав, що американці створили якийсь новий універсальний камуфляжний костюм. Один з його знайомих вій­ськовослужбовців поділився посиланням на відео, що просочилося в Інтернет.

У клітці була ще одна істота, волохатий індивід, який витягнув перших двох з «Бентлі», водночас зламавши те, що вважалося незламним замком. Іс­тота не була ані людиною, ані звіром, це був призем­куватий кремезний персонаж, котрий якимсь чином пробрався крізь землю, а зараз намагався впоратися з газами, що розпирали його. Невідомо як ця штука примудрилася за лічені хвилини прорити тридцяти­метровий тунель. Якби не той факт, що клітки були модульними і розділені розмежувальними стінами, істота опинилась би в одній клітці з лемуром. Однак, коли гном опинився прямо під лемуром, це була су­сідня клітка.

Батлер знав, що Артемісу дуже кортить постежи­ти за дивними істотами, але зараз часу на це не було. Вони перебували в абсолютному невіданні стосовно того, що відбувається, а люди в такому стані часто вмирали, навіть не встигнувши нічого зрозуміти.

Охоронець дістав дротиковий пістолет, але Арте­міс, почувши це, зупинив його.

— Лише у крайньому разі. Я не хочу, щоб наш ма­ленький дружок зламав собі шию, коли полізе вниз. Спершу спробуємо м’який підхід.

Зі своєї кишені він вийняв маленьку сумку на блискавці, в якій лежав бурштинового кольору гель, з прожилками чорного і зеленого.

— Суміш власного приготування, — пояснив він. — Сіфаки належать до приматів родини індрієвих, а це означає, як ти розумієш, що вони виключно вегетаріанці.

— Хто ж цього не знає? — здивувався Батлер, який усе ще не прибрав пістолет.

Артеміс відкрив сумку, випускаючи густий, со­лодкий аромат, який потягнувся прямо до лемура.

— Концентрат соку й ароматичної суміші афри­канських рослин. Жоден лемур не встоїть. Але якщо у цього конкретного примата мозок сильніший за шлунок, тоді стріляй. Будь ласка, лише один постріл, і уникай попадання в голову. Ймовірно, навіть і гол­ки вистачить, щоб пробити його маленьку голову.

Батлер хотів пирхнути, але лемур почав рухатись. Він повз по гілці, водив загостреним носом, щоб упіймати аромат. Пробував запах на смак своїм язичком.

— Гм, — сказав охоронець. — Гадаю, з людиною цей прийом не спрацює.

— Запитай мене знову через шість місяців, — ска­зав Артеміс. — Я проводжу деякі експерименти з фе­ромонами.

Лемур побіг уперед, зачарований прекрасним ароматом. Коли він дістався до краю гілки, то сплиг­нув на землю і поскакав уперед на двох лапах, про­стягнувши пальці до сумки.

Артеміс усміхнувся.

— Цю гру скінчено.

— Може й ні, — сказав Батлер. У клітці поряд з ними довговолосий хлопчик знову був на ногах, а жінка видавала дуже дивні звуки.

Магічний ореол навколо чотирнадцятирічного Артеміса і Холлі поступово зник, а з ним минув і оманливий транс, який паралізував розум Артеміса.

Він був напружений. Холлі поцілувала його. Ар­теміс відскочив, підвівся і широко розкинув руки, щоб побороти раптове запаморочення.

— Ммм, дякую, — незграбно промовив він. — Це було несподівано.

Капітан посміхнулась трохи збентежено.

— Артемісе, ти в порядку. Ще декілька зцілень, і ти будеш полотном зі шрамів, зшитим за допомо­гою магічної нитки.

Артеміс подумав, що було б приємно постояти тут і поговорити, але в найближчій клітці його май­бутнє втікало разом з його минулим.

Він відразу зрозумів, що сталося. Ніс Мульча при­вів їх у потрібне місце, але клітки були відгороджені перемичками, отже лемур був прямо над ними, але в той самий час в іншій клітці. Він би запам’ятав цю особливість, якби бував тут раніше. Та в Артеміса не залишилось жодних спогадів стосовно відвідування цього приміщення. Наскільки він знав, директор парку перемістив лемура до спеціальної оглядової кімнати. Це збило його з пантелику.

— Дуже добре, — сказав хлопець. — Тепер я розу­мію, де ми...

Він розмірковував уголос, заспокоюючи свій ро­зум, намагаючись забути поцілунок хоча б наразі. Подумаємо про нього пізніше.

Артеміс потер очі, щоб позбутися від червоних іскор, а потім повернувся так швидко, як тільки

дозволяло заспокоєне запаморочення. Ось де він, він молодший, який приваблює шовковистого сіфа­ку сумкою з бурштиновою пастою.

«Б’юся об заклад, що це концентрат соку рослин. Може, ще пара листків і гілочок. Ну хіба я не був ро­зумним хлопчиком?»

Було потрібне негайне рішення. Блискавичний план дій. Артеміс потер свої очні ямки, неначе це

1 ... 27 28 29 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер"