Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"

Імовірно, тоді це був прорив в армійській екіпіровці, але 2014 року користуватися ними вже було незручно. Нас попередили, що казанки належать до майна, що «не згорає». Тобто такого, яке не підлягає знищенню або списанню. Їх ми будемо зобов’язані здати, коли будемо йти на дембель, у будь-якому разі. Або відшкодувати вартість у кратному розмірі.

Списувалися знищені в бою гаубиці, тягачі, автомати, бронежилети, каски... Але, на думку армійського керівництва, чомусь саме казанки пошкодити було неможливо.

Тому ми спочатку, поки не розжилися посудом, у цих казанках готували і кип’ятили воду. Але і для таких цілей цей казанковий набір погано підходить. Тому, коли ми їх закоптили остаточно і розжилися нормальними казанами і чайниками, склали армійські казанки в ящик з-під снарядів чекати дембелю.

Оптимальним посудом, у наших умовах, були звичайні неіржавкі глибокі тарілки, кухлі і ложки.

Тарілки ми складали одна в одну і поміщали у велику загальну сумку, яку ми брали на виїзд на бойові і називали «чайханою». У такому вигляді вони займали значно менше місця, ніж армійські казанки, і мити тарілки було набагато простіше. Єдине, що треба було зробити з неіржавкою тарілкою, — це підписати. Бо їсти з твоєї тарілки охочих знаходилося безліч, а от помити її після приймання їжі чомусь, на жаль, жодного.

Емальовані кухлі не бувають цілими за визначенням, тому краще вибрати також нержавіючий екземпляр.

Продукти, які ми купували

Перші кілька тижнів, коли ми «скакали» по полях і ховалися по посадках, у нас такої можливості просто не було. Потім ми мали можливість іноді заїжджати в магазини і робити покупки.

Загальне правило у такій ситуації — заходити в магазин без зброї. Ми залишали її в машині. Найчастіше виїжджала наша «медичка», а в ній кілька людей із замовленнями на всіх.

«Воїни», які бравували зброєю у громадських місцях, викликали в нас осуд.

У магазинах зазвичай купувалися приправи, пиво, ма­йонез, кетчуп, насіння.

Чомусь найбільше в зоні АТО хотілося всякої фігні. На зразок шаурми, ковбасок для грилю або пельменів. Мабуть, ці продукти найбільше асоціювалися з мирним життям.

Ми їх купували на свята. Наприклад, на дні народження.

Де готували їжу

Коли ми були на бойових, зазвичай готували на багатті. Основна вимога подібна на всі туристичні правили. Багаття має бути обкопане, а під сміття вирито яму.

Ми обидві вимоги виконували неухильно. Але, на жаль, багато наших бійців залишали після себе гори сміття.

Це робило нашу армію схожою із проросійськими бо­йовиками і наочно свідчило про нашу колишню «духовну» близ ькість.

Єдина відмінність від турпоходів: удень вогонь багаття мусив бути максимально захований, а в темний час доби його не мало бути.

У таборі, в принципі, все було те ж саме. Єдина відмінність  — вогнище було більше і краще обладнано. Камінням і цеглою.

• Зведення новин

За минулу добу втрат серед сил антитерористичної операції немає, троє отримали поранення.

Про це розповів речник Інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко.

• Бойовики вночі обстріляли з мінометів блокпост сил АТО у Миколаївці Донецької області та з гранатометів – Донецький аеропорт. Про це повідомляє прес-центр АТО.

• У Петровський район Донецька прибувають військові російської армії, переодягнені під місцевих, у форму з нашивками «ДНР».

Такі дані групи «Інформаційний спротив» повідомляє Дмитро Тимчук у Фейсбук.

5 листопада 2014 року

• Ігор Стрельцов «Щоденник Андерсена»

[Мар’їнка] 5 листопада 2014 року

Тільки-но вселилися до будинків, Андрій попередив своїх, щоб у зайнятих хатах підтримували чистоту, як удома. «Коли усе це лайно закінчиться, — заявив він своїм гранатометникам, — і люди повернуться до осель, треба щоб бачили — тут не свині жили. Визначайте чергування, як хочете, не маленькі, але я щонеділі буду обходити кожного і дивитися на хазяйнування». Організували навіть вивезення сміття в місто: коли їхали до магазину чи на пошту, отримувати чергову посилку від Квітки, забирали з собою весь непотріб, склавши до коробок чи поліетиленових пакетів. А вже у Мар’їнці викидали до сміттєвого контейнера, що траплявся дорогою. Незважаючи на близькість фронту, комунальники виконували свою роботу.

Того дня усе було як завжди. Хлопці на постах пильнували лісосмуги та дорогу з Донецька, інші займалися своїми справами: хтось варив обід, хтось рубав дрова для пічки. Андрій сидів у своєму будинку за столом, замислившись над графіком чергувань: один з танкістів, за позивним «Соляра», сильно застудився, і його довелося відвезти до Мар’їнської лікарні, а, отже, треба замінити його кимось іншим.

За їхніми спинами загарчав потужний двигун, і скоро вони побачили, що на передок по крайній вулиці, газуючи щодуху, мчить всюдихід зенітників з намальованими двома білими смугами на броні — маркування української армії. Вилетівши з-за будинків і проїхавши ще метрів триста околицею, болотохід круто розвертається своїми двома довгими стволами на «Крокодил». Майже одразу зенітка відкриває вогонь у напрямку дороги Пет­ровського. Видно, як удалечині в посадці, що тягнеться вздовж траси на Донецьк, скошеною травою падають молоді деревця, сірниками відлітають товсті гілки. У небо здіймаються темні фонтани: грудки землі, пил, опале листя. А зенітка косить смертоносними вогняними стрічками усе перед собою. Якщо там і справді засіли ті кляті мінометники, їм зараз не позаздриш. Пара довгих стволів зенітки з легкістю може прошити навіть танк. Ніякі броники не врятують. Здається, це триває півгодини, хоча насправді не більше якихось тридцяти секунд, може, й того менше. Андрій на мить уявив, що отак можуть стріляти звідти й по них. Тут довгі вогняні стрічки, а там, де вони уриваються, вже суцільне марево рудого пилу, сухого листя, щось падає, підлітає, кришиться, розсипається на порох, на тлін... кошмар! Як тільки стволи замовкли, по-звірячому заревів мотор, «мотолига» мчить у зворотному напрямку. Андрій припадає до бінокля і намагається розгледіти результати роботи зенітників. Та де там. Незважаючи на вітер, пил стоїть хмарою, нічого не видно. Рев ЗІЛа губиться за спиною у глибині маленьких покинутих будинків. Андрій згадує про безпілотник, прислухається, виглядає у бінокль, але небо чисте, начебто нічого й не було. Його увагу знову привертає дорога на Донецьк. Картинка прояснилася, але, крім скошених дерев, нічого цікавого не видно.

• Зведення новин

Бойовики активізувалися, за минулу добу вони обстріляли позиції сил АТО понад 40 разів, найскладніша ситуація — на Дебальцевському й Донецькому напрямках.

Такі дані групи «Інформаційний спротив» публікує Дмитро Тимчук.

• Україна припиняє фінансувати території, підконтрольні терористам. Про