Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел 📚 - Українською

Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"

4 157
0
28.08.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моя неймовірна спокуса" автора Аріана Мел. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 103
Перейти на сторінку:
Розділ 14. Розмова з Аліною

 

Я прощаюсь з Аліною і їду додому. Всередині ще все кипить. Це ж треба, який паршивець!

Цікаво як довго у нього це з Ларисою?! Хоча ні, не цікаво!

Неприємний здогад біжить думками. А чи не через це Давид хотів тримати у таємниці їхні стосунки?

Наївна дурепа! Ти просто наївна дурепа, Злато!

Авжеж через це!

Ууу, ти ж Сотник! Хтива скотина!

А щоб тобі відсох, падлюко ти така! — лютую подумки.

А Аліна завжди його недолюблювала. Просте співпадіння? Чи вона щось знала?

Обов’язково треба буде запитати.

Вирішую на квартиру ще не їхати. Краще пройдуся центром, трохи провітрю голову. Незчуваюсь, коли вже й сутеніти починає. Тоді плентаюся назад на квартиру.

Пів дня вешталася містом і толком не пригадаю де й час подівся! Тільки ноги жахливо гудять. Ще б пак! Такий крос на шпильках! А в голові як був хаос — так і залишився!

Зранку набираю шефа.

— Валерій Остапович, доброго ранку!

— Так, Макаренко! А він добрий?

О, шеф не в гуморі.

— Я б хотіла на два дні відгул взяти. Почуваю себе..ее.. погано, захворіла щось трохи, — брешу й не червонію.

На тому кінці повисає розуміюча тиша.

— Гаразд. Це й на краще. Ем. Тобто, видужуй, Злато!

— Аякже, дякую!

І він відхиляє виклик. Шеф явно ще сердитий на мене. Хтозна-що там творилося після того, як я пішла.

Так потрібно набрати Аліну. За декілька хвилин я вже слухаю гудки. О, ну нарешті.

— Привіт, Аліно! Ну що, ти дістала номер?

— І тобі привіт! Так, є, — тоді заминається на мить і додає, — тут таке дійство вчора розгорнулось.

Чорт, так і знала!

— Аль, може через обід зустрінемося в тій кафешці, що неподалік офісу?

— Так, гаразд, — каже, та захвату у голосі цілий нуль.

У домовлений час я сиджу за столиком у кафе і нервово постукую нігтем по чашці з кавою, раз у раз позиркуючи у вікно. Аліна спізнюється. Мені приносять другу чашку кави. Нарешті дзеленькає дзвіночок на дверях і вже за мить колега плюхається на стілець навпроти мене.

— Привіт, вибач. Завал на роботі, швидше не змогла.

— Все ок, добре що вирвалася, — намагаюся приховати легке роздратування в голосі.

— Маю небагато часу, то краще перейду одразу до справи, — Аліна не зраджує собі, прямота — її улюблена фішка.

— Так, краще не ходити кругами, — погоджуюся.

Я вичікувально на неї дивлюся.

— Шеф вчора до Сотника ходив. Сама розумієш, всі на нервах. Та й Давид твій не відзначається терпимістю.

На цих її словах так і кортить вигукнути, що ніякий він, в дідька, не мій!!! Аж руки сверблять. Я міцніше стискаю чашку. Аліна бачить цей мій жест, проте продовжує :

— Коротше. Остапович намагався трохи врезонити його, але той геть злетів з котушок. Не знаю, як у нього в кабінеті двері виявилися відчиненими. Чи то він так намагався випровадити Остаповича, не зрозуміло. Але те що весь офіс чув їхню скромну бесіду у всіх деталях — факт.

Все стискається всередині від передчуття нової катастрофи. Аліна продовжує.

— Ну, загалом, Сотник кричав шефу щось на кшталт того, що ніхто не вправі йому вказувати де і кого він має трахати. Усі дорослі люди і все таке, ніхто нікого не змушував. Все звучало так, ніби що ти, що Ларка буквально кидалися йому до ніг, а він, бубочка така, геть не винен в тому, що ви так любите його член.

Мої брови мимоволі повзуть вгору від німого шоку, а холодні долоні притискаються до палаючих щік. Який сором! Я думала, що гірше принизити він мене вже не може! А виявляється — ще й як може! Аби тільки нарешті край тим приниженням побачити!

Це пояснює цю дивну інтонацію у голосі Остаповича сьогодні зранку.

Як же тепер на роботу їздити? Капець ситуація!

Я застигло дивлюся колезі у вічі :

— Це все? Чи є ще сюрпризи?

— Злато, правда вона така. Прикрашати не буду. І так, є ще вишенька на торті, — примруживши очі твердо видає Аліна.

Киваю головою. Валяй! Приб’ю того засранця, як побачу! А сама внутрішньо напружуюсь вся. Готуюсь.

— В кінці Сотник додав, що хтиві сучки — це такі звихнуті на сексі баби, як ти. Тому і скачуть від одного чоловіка до іншого, бо їм постійно мало. І Бриль теж є в твоєму списку коханців. Одним з багатьох. І порадив Остаповичу уважніше підбирати працівників, бо з такими ревними трудівницями як ти — увесь відділ в біса скурвиться.

У голові пустка. Геть усі слова порозліталися у різні боки. Очі стають немов скляні. Я тупо дивлюся на Аліну і ніяк не можу осягнути того, що вона тільки що сказала.

Ненависть. Виявляється її так чітко можна відчути і навіть торкнутися. У неї зелені очі і волосся кольору опалого листя. Найкраще торкатися кулаком. Під дихало. Сильно. Щоб аж кісточки пальців заболіли.

Непрохані злі сльози гарячими струмочками збігають обличчям.

— Гей, ти чого! Він геть не вартує того!

— Аліно, він по мені пройшовся, як каток. Жорстко і нещадно! Зіпсував репутацію! Виставив шльондрою. Це така подяка за кохання? Воно ж має бути світлим, — запинаюсь, давлячись риданнями, що прориваються назовні, — бо це світле почуття! А не таким. Я відчуваю себе огидно брудною!

— Злато, це було що завгодно, але не кохання, — кривиться Аліна, — Не розкисай! Шеф теж не дурень. Він Давида осадив його ж методом. Сказав, що не годиться так про жінок говорити, а то ж можна і добалакатись. Бо такі хтиві самки як не зберуться разом, як не відкрутять йому яйця. А шеф із задоволенням покаже їм, де його, Сотника, кабінет.

Треба було бачити це багряне Давидове обличчя. Ммм, як згадаю — так і кайфую, — Аліна замріялась.

Мене по трохи відпускає. Слабка посмішка пробивається крізь сльози.

— Оце правду шеф сказав. Бажання відкрутити тому гівнюку його дзвіночки таке, аж руки сверблять! Ну як можна бути такою падлюкою?!

— О, це вже зовсім інша справа! — Аліна задоволено киває і подає мені носовичок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 27 28 29 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"