Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 22

Скільки вони так дивилися один одному в очі? Мить чи цілу вічність?

Мія відмерла першою та спробувала прибрати руку, але Марк її перехопив і підім'яв під себе.

– Що ти? -- пискнула Мія, паніка знову розкрила свої обійми.

– А не зрозуміло? - Марк просто радів, що звір відпустив його. Дівчина така мила після сну. Волосся розпатлане, груди, що часто здіймаються. Ось туди й опустився його погляд.

-- Марку, мої очі вище, – ось зараз паніки відступила, здіймався гнів.

-- Я знаю де вони. Від чого так часто б'ється твоє серце?

Збентежив Мію таким питанням. Очі її округлилися.

Що робити?

Що в голові цього хлопця?

Марк скористався розгубленістю дівчини та провів вказівним пальцем по щічці, а потім окреслив контур губ. У цю мить вона забула, як дихати.

-- Дихай, маленька... -- Марк міг вже тільки хрипіти, голос його підводив. Він повів пальцем нижче по шиї, зазначивши, що пульс дівчини лише збільшується. Серце скоро відбиватиме чечітку. Провів долонею по талії.

Тут Мія не витримала.

-- Злізь з мене! - крикнула дівчина.

Але хлопець не зрушив. Мія почала штовхати його у груди, сподіваючись звільнитися. Простіше було зрушити скелю. Зовні Марк був спокійний.

-- Марк, жарт затягнувся, відпусти мене. Кріс, мабуть, уже шукає та скоро знайде мене.

-- Не знайде, це таємне місце. Про нього, крім хлопців, ніхто не знає.

-- Ти не можеш утримувати мене силою. Та встань нарешті, я кричатиму, -- Мія була у сказі.

Як це: "ніхто це не знає?"

Як же він її дратує.

Собі можна зізнатися, що і хвилює.

"Маячня, знаю його всього тиждень, а він уже проник у моє життя та не поспішає йти" -- Марк щільніше обійняв дівчину.

– Кричи, -- той самий спокійний тон.

А в неї земля з-під ніг пішла та серце забилося частіше.

– Що ти робиш?

– А на що схоже? – тон змінився на грайливий.

-- Відповідатимеш питанням на питання? Навіщо ти мене сюди привів? Я не хочу бути з тобою.

-- Я не пропонував тобі бути зі мною. Ти мене з кимось сплутала.

-- Відпусти мене! Інакше... -- Мія не вигадала чим лякати хлопця.

Та й чи допоможе. Почуття безпорадності розросталося в грудях.

– Договорюй! На що ти здатна? Мені цікаво.

Слів не було, одні емоції.

Вони захлеснули Мію. Вона скористалася єдиною зброю, яку має. Мія обпалює Марку груди своїм вогнем. Мабуть, дуже вдало. Хлопця відкинуло від неї. У наступні секунди до неї дійшло. Це ж не тренування. Він не зміг би ухилитися з такої відстані. Що вона наробила. Та краще нехай би й далі притискав її, ніж корчився від болю. Мія підлетіла до Марка.

-- Вибач, це саме вийшло. Що ж робити...

Сльози потекли по її щоках. Що вона наробила?

 Марк не встиг нічого відповісти. Тієї ж миті перед Мією лежав тигр.

-- Вибач мені, як я можу тобі допомогти? -- звір прохрипів, показуючи свій біль.

А Марк знову був замкнутий своєю звіриною половинкою. Біль від рани. Шок від витівки Мії. Безпорадність перед звіром. Всі ці емоції він зараз переживав та щедро ділився зі своїм тигром.

-- Залишайся тут, я зараз спущусь, принесу води. 

Мія схопила казанок та помчала до виходу з печери. Її зупинило гарчання. Та таке гучне, що волосся на потилиці стало дибки.

-- Я не йду, хочу промити твої рани.

Продовжила шлях та почула ще одне гарчання. Звір явно був проти.

-- Марк, повернися. Нам треба поговорити. Я не вмію спілкуватися зі звіриною половинкою. 

Мія подивилася йому в очі. Там був смуток, та такий... У цих очах можна було прочитати біль всього світу. Мія кинула казанок та побігла до тигра. Обняла його за шию і розплакалася.

– Добре, я залишусь з тобою, -- усе, що змогла вимовити між схлипами Мія.

-- Не хотіла завдавати тобі болю. Пробач мені, ти ні в чому не винен.

Правда в тому, що розлютив її Марк, а страждають обоє.

-- Пробач… Пробач… — заплакала ще сильніше.

Марку було фізично боляче від цих сліз. Він не міг нічого зробити. Його маленька дівчина ридає, просить вибачення у тигра, а його відштовхує. Скільки вони так сиділи незрозуміло. Сльози висохли, рани затяглися.

– З тобою все гаразд? – несміливо перепитала Мія.

На це запитання їй відповіли своєрідно, потерлися мордою.

-- Який ти ніжний. Знаєш, я тебе зовсім не боюся, – зізналася вона, за що він ще раз потерся щокою.

Тигр мордою підштовхнув її у бік лежака.

-- Добре, буду тут.

Мія почала розуміти звіра, навіть без слів. Стільки емоцій можна було побачити, просто подивившись йому у вічі. Тигр пішов з печери. Коли повернувся, то у зубах у нього був заєць. Він кинув тушку до ніг Мії.

-- Ти про мене дбаєш, -- здогадалася Мія.

Підіб'ємо підсумки. Він її не кривдить, приносить їжу, але не відпускає від себе надовго. Загрози Мія не відчувала, її скоріше турбував Марк. Його поведінка. Він вдирається у її особистий простір. Недвозначно натякає на інтимне зближення, але нічого не пропонує натомість.

Стати для нього просто розвагою на одну ніч точно не входить до її планів. Варто зізнатися хоч самій собі, її тягне до хлопця з першої їхньої зустрічі. А його тигр взагалі пробуджує шквал емоцій. Приготувавши зайця в казанку, вони розділили їжу. Потрібно вступати з ним у діалог.

– Ми можемо спуститись до річки? -- обережно уточнила Мія.

Хочеться вмитися. У вухах ще стоїть зле гарчання, коли вона сама спробувала вийти. Звір запропонував свою спину.

-- Ти хочеш, щоб я на тобі каталася?

Мія була здивована, але прийняла це за незаперечну умову.

Марк дивується дедалі більше своєму звірові. Спочатку пестощі, потім їжа, а вишенкою на торті -- він її катає, на собі. Було відчуття, що звір намагається донести до людини прості істини, які той відмовляється приймати. Разом із Мією вони увійшли у воду. Його дорослий, грізний звір, плескається з нею, як кошеня. Мія веселилася від душі та щиро сміялася.