Читати книгу - "Палай зі мною, Еліс Кларк"

Коли ми під’їжджаємо до будинку того бізнесмена, з коханкою якого мені треба заприятелювати, я відчуваю легке хвилювання. Звичайно, це  завдання не таке  небезпечне, як попереднє, і все ж  я не зовсім впевнена  — чи зможу увійти в довіру до цієї жінки, чи вдасться мені дізнатися якийсь компромат на майбутнього партнера Влада? Сподіваюся, що хоча б щось я все ж розвідаю…

— Послухай, Селіно, — каже Влад, беручи мене за руку. — Цей мій партнер, як би так сказати… Загалом, в нього повний будинок наркоти. В жодному разі не пий і не їж нічого з чужих рук. Тільки те, що за загальним столом, зрозуміла? Бо тут тебе можуть спробувати накачати чи щось подібне… Тут таке постійно трапляється. 

 — Добре, — моя тривога ще підсилюється, але я намагаюсь не показати цього. 

— Я буду слідкувати за тобою, — він гладить мене по долоні. — Тільки коли вже підеш говорити з Алевтиною, тоді залишу тебе. Тож в той період будь особливо пильна. 

Я киваю, цієї миті автівка зупиняється і охоронець відчиняє двері. Ми виходимо назовні і прямуємо по доріжці, яскраво освітленій ліхтарями,  до будинку.

Тут все дуже пафосно і розкішно.. Всі чоловіки виглядають дуже заможними, а жінки поруч із ними всі, як на підбір: стрункі, грудасті і в коротких коктейльних сукнях. Схоже, це вечірка з коханками, а не дружинами…

— Владе, радий бачити тебе із супутницею, — до нас підходить чоловік років сорока і простягає Владові руку. — Ти завжди приходиш на вечірки один, я прямо заінтригований! Хто це з тобою? 

— Селіна — моя дівчина, — Влад тисне його руку. — Але вона з іншого міста, тож я сподівався, що сьогодні вона трохи познайомиться з дівчатами, знайде собі компанію, щось таке…

— Алевтино! — вигукує Кирило. — Живо йди сюди! — потім він переводить погляд на мене. — Дуже приємно, Селіно, —  він бере мою руку і цілує її. — Прекрасно виглядаєте!

 — Дякую, — я усміхаюся. — У вас дуже гарний будинок!

— О, моя Алечка дуже старається! — з ентузіазмом продовжує він. — О, ось і вона! — він ляскає по дупі дівчину, яка щойно до нас підійшла, та аж мало не підстрибує на місці.

— Кирило, ну ти що, — хихоче дівчина в короткій червоній сукні. Певно, вона десь моя однолітка, тобто, в них різниця років двадцять. 

— Твоя дупка так і чекає, коли я її набʼю, я ж знаю, — каже він до дівчини. — Алю, це — Селіна. Вона — дівчина Влада, давай, покажи їй будинок і все таке…

— Приємно познайомитись, — дружелюбно каже Аля, дивлячись на мене.

 — Мені теж, — я знову усміхаюся. — Чудова сукня, дуже вам до лиця! 

— О, дякую, мила, — вона знов хихотить. — У тебе теж! Хоча я рідко вдягаю чорне, мені більше до лиця червоний, та й Кирилові подобається саме червоний! Добре, ходімо! — вона бере мене під руку і тягне за собою. 

Поки ми йдемо по будинку, вона увесь час мені показує якісь дуже дорогі меблі, я дивуюся, що Аля пам’ятає ціну, що скільки коштувало. В мене на язиці крутиться фраза, що я думала — багаті люди таким не заморочуються, але, звичайно, я цього не кажу, навпаки, разом із нею висловлюю захоплення інтер’єром. 

— В мене все дорожче, ніж у тієї, — її обличчя раптом стає похмурим. — Стара карга, з якою Кирило живе… Як же вона вже нас дістала, ти б знала! А твій Влад одружений? 

 — Ні, — відповідаю я не дуже впевнено. Тільки зараз розумію, що я зовсім нічого не знаю про нього.. Може, і одружений, але ніколи не говорив про це, тож буду вважати, що він холостяк. 

— Ого, підфартило, сестричко! — вона дивиться на якісь двері і раптом знов хапає мене за руку і тягне мене за собою.

Ми опиняємось в туалеті, а вона дістає з кишені щось дивне… 

Але потім в неї дзвонить телефон. 

Я дивлюсь на екран і бачу там "Коханий". Вона швидко бере слухавку.

— Привіт, ні, я сьогодні вдома… Ну сам знаєш, так, — каже вона, дивлячись на мене і усміхаючись. — Але завтра він до дружини поїде, інакше та його вбʼє, і вже тоді… Ні, Максику, сьогодні ніяк, в нас прийом, я тебе попереджала! Все, кладу слухавку! — каже і дійсно відбиває виклик, а потім дивиться на мене. — Запасний варіант, — вона вказує на мобільний. — Тобі теж раджу когось завести. Мільярдери — люди непередбачувані, краще мати одразу двох про запас.

— Так, це дійсно гарний вихід, — кажу я, відчуваючи, що серце починає швидше калатати в грудях. Здається, мені пощастило. Тому що якщо це не компромат, то що ж іще може ним бути? Але ж потрібні якісь докази?  — А ти не боїшся, що Кирило дізнається?  — запитую після невеликої паузи. 

— Ти мені подобаєшся, Селіно, — каже вона, усміхаючись. — Така мила і наївна дівчинка. Я теж колись такою була… Ну, мені кінець, якщо дізнається. Але Кирило не з тих, хто вірить в чутки. А я — дуже обережна. Тож сумніваюсь, що колись він нас підловить.

Раптом я чую, що за дверима лунає якийсь шум, неначе хтось біжить, роздається якийсь гуркіт, тоді перелякані жіночі крики. 

 — Що це? — запитую у Алевтини. 

— Певно, знов копи, — вона дістає з сумочки щось і висипає це в унітаз, після чого швидко змиває. — Головне — без паніки, Кирило все владнає…

 — Копи? — мені стає трохи страшно. Не хочеться потрапляти в поліцію, бо в мене немає жодних документів — всі залишилися у дядечка.