Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

Анна

Весь день я не перестаю думати про Влада і про те, що відбулося між нами вчора. З мого обличчя не сходить посмішка, і здається, я ще ніколи не почувала себе такою щасливою. 

Я намагаюся зосередитись на роботі, але обривки минулої ночі проскакують перед очима, не даючи нормально працювати. 

Через годину повинен зайти Євген, а я ще не підготувала і половини контракту.

На силу я беру себе в руки і включаюсь в роботу. Час летить невпинно і от в дверях з'являється постать Євгена.

- В тебе все готово? - питає він, злегка зажмурюючи очі.

- Так, - я ще раз пробігаю очима по паперах. - Переглянеш?

Євген підходить до мого столу і сідає на стілець. Він як завжди в темному діловому костюмі, коротко підстрижений і доволі серйозний.

Декілька хвилин він переглядає контракт, потім дістає олівець з прозорої підставки і обводить деякі пункти.

Чорт! Йому щось не подобається. Він підводить голову і уважно в мене вдивляється.

- Анно, в тебе все гаразд?

- Так, а в чому справа? Щось не так з паперами? - перелякано запитую.

- Пункти 8.1 і 8.2 треба виключити з даного договору. Ми пішли на зустріч нашим партнерам і дещо пом’якшили умови співпраці.  Я ж тобі пояснював.

Я беру папери і уважно перечитую обведені пункти. Дійсно, тут була помилка, а в мене просто вилетіло з голови. Я сьогодні дуже розсіяна і це починає відбиватися на роботі. 

- Вибач, мабуть машинально набрала. Я зараз швиденько все перероблю і занесу тобі в кабінет. - виправдовуюсь я.

- Мені не потрібно. Віднесеш босу, хай погодить, – пояснює Євген.

- Добре.

Євген покидає мій кабінет і я полегшено видихаю. Миттю переробляю контракт і швидко роздруковую, в нетерпінні знову побачити Влада.

Серце починає скажено битися коли я підходжу до дверей його кабінету. Я розумію, що ми на роботі, він мій бос, але стримувати свої емоції надзвичайно важко. Переборюючи хвилювання роблю кілька постукувань і чую його голос:

- Заходь.

Я дрібними кроками підходжу до його столу і кладу теку з паперами. Він сидить в своєму кріслі, підводить на мене свої очі, темні, налиті блиском, і ледь помітно посміхається.

Від його погляду перехоплює дихання і приємне тепло внизу живота наростає з більшою силою. Я хочу підійти до нього, притиснутись всім тілом, торкнутись сталевих м’язів, але мовчки стою нервово покусуючи нижню губу. Нам не можна! Переконую себе.

Влад піднімається і робить декілька кроків на зустріч. Його погляд досі прикований до мене. Він підходить на стільки близько, що  я забуваю зробити вдих. Цей чоловік зведе мене з розуму.

- Нарешті, - шепоче мені. – Я чекав на тебе весь ранок.

Він притискає мене до себе і впивається палким поцілунком. Через декілька секунд я зупиняю його.

- Нас можуть побачити, - шепочу йому.

Мої слова діють як вагомий аргумент. На мить він мене відпускає, але тільки для того, щоб зачинити двері на ключ. 

- Владе, ти божевільний, - видаю я. Але він не звертає увагу на мої слова, а різким рухом притягує до себе, ніби прагнучи закінчити розпочате.

Хвиля збудження проноситься  по моєму тілу і я вже не в змозі контролювати силу бажання.  Він ніжно торкається мого обличчя і накриває губи терпким поцілунком, глибоким, ненаситним, ніби хоче випити до дна. Затамувавши подих я заплющую очі і тану  від задоволення. Його м'язисті руки не бажають відпускати мене і він жадібно впивається в мої вуста знову і знову. Здавалось, що цей поцілунок тривав кілька миттєвостей, і я не хотіла, щоб він закінчувався. 

Раптом нашу ідилію порушив стук у двері. Я різко відскочила від Влада і тільки перелякано кліпала очима.

- Не бійся, - почав заспокоювати Влад. – Ти чому така полохлива?

Він спокійно підійшов і відчинив двері. В кабінет увірвалася якась жінка, а вираз обличчя Влада різко змінився.  Лоб зморшився, а вилиці почали пульсувати як оскаженілі.

- Привіт, любий, - промовляє вона і впевнено крокує вперед. Потім  помічає мене і кидає невдоволений погляд.  – Це хто?

- Не твоя справа, - гарчить Влад. – Кажи навіщо прийшла або забирайся.

Він наче оскаженів після її приходу. Здається я починаю здогадуватись хто це і мене вона вже бісить.

- Ми можемо поговорити наодинці, без зайвих очей і вух, - вона знову дивиться на мене з неабияким презирством.

 Я роблю кілька кроків до дверей, в надії покинути цей кабінет, але голос Влада мене зупиняє.

- Анно, залишся. Ми ще не все обговорили.

Його тон змушує мене підкоритись і я повертаюсь назад.

- Ольго, я дуже зайнятий і не маю часу на безглузді балачки з тобою. На все добре,  - він вказує їй рукою на вихід.

Вона явно невдоволена. Мабуть чекала, що він кинеться до неї з обіймами. Різко направляючись до виходу вона обертається і ненависно витріщається на Влада.