Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

На вихідних накотила нудьга впереміш із душевним болем. Я взялася за меч і знову вирушила до примарного лісу. Цього разу зупинилася з протилежного боку, щоб сьогодні битися з іншими монстрами. Я ввійшла в нього без зволікань, розчищаючи собі дорогу за допомогою магії, аби не псувати гостроту меча і не витрачати сили в руках. Перші метрів десять пройшла спокійно. З цього боку ліс не такий гнітючий, світліший, але в повітрі чується присмак небезпеки. Я посміхнулася у відповідь на це пронизливе відчуття.

Перший монстр на моєму шляху - смішне створіння, схоже на ведмежа з мультфільму. Такий зворушливий, кумедний, здається доброзичливим. Смішно мені було доти, поки ця тварюка не відкрила пащу. Це піранья у збільшеному розмірі, а не добре ведмежа. Одним помахом меча знесла йому голову. Вона впала під ноги, а зуби ще довго клацали, намагаючись вкусити все, що виявиться поряд.

Пройшла ще кілька метрів, і мені заступило дорогу щось двоголове з тілом козла. Тварина кинулася в атаку, виставляючи вперед свої роги, схожі на леза. Я вигукнула заклинання, щоб уповільнити монстра, але це ледь стримало його. Він скинув з себе магію і опинився біля мене тієї ж миті. Я змахнула мечем, цілячись в область шиї, завдала удару, але лише злегка подряпала товсту шкіру. Відскочила убік, розвернувши своє тіло так, щоб не випустити з поля зору небезпечний об'єкт. Тварина промайнула повз мене, і, розвернувшись, кинулася атакувати вже з іншого боку, цього разу додавши жахливе гортанне мукання. На мить уявила себе в ролі матадора, що махає червоною тканиною перед мордою бика. Це також могло би стати для мене цікавим досвідом, обміркувати на дозвіллі.

Двоголовий козел зробив фатальну помилку при наступній спробі мене атакувати. Він став дибки, і дозволив мені пірнути його в черево. Довелося докласти магічних зусиль, щоб його розпороти, але я чудово впоралася. Гидка жижа частково потрапила на мій шкіряний костюм, але я видалила смердючі бризки, перемістивши їх під дерево одним помахом руки. Тварина впала без дихання, а я радісно посміхнулася і рушила вперед. Це був лише розігрів.

Ще трохи і в цьому лісі можна буде спокійно гуляти. Я вже почуваюся тут як риба в воді. Іду вперед сміливіше, посміхаюся самовдоволено. Хто мені попадеться сьогодні ще? Вже кілька підвидів вивчила, точніше змордувала. Додам до списку своїх перемог. Передчуваю, що поряд ще кілька незвичайних монстрів. Це просто інтуїція, не передбачення, але вони мені сьогодні також допомагають.

Я знову відчуваю небезпеку. Приємний холодок біжить по спині, там же стікають краплі поту, просочуючи мій костюм. Я насолоджуюся передчуттям, ловлю стрибок адреналіну, не хочу це припиняти.

Ліс вже повністю поринув у темряву, але я чудово бачу, зрідка роблю спалахи очима, більше для тренування, ніж із якоюсь метою. Небезпека зовсім близько, вже лоскоче мене за вухом, але у видіннях все залишається спокійним. Я чекаю нападу, бо мій ворог причаївся. Знову ліс завмер, тиша поглинула всі звуки, навіть власного дихання я не чую, але відчуваю, що мене оточують. З усіх боків в бойовій готовності монстри, але я поки що їх не бачу, навіть не уявляю, проти кого боротися. Їх тут хоч греблю гати. Вже не залишилося навіть вузького виходу з кола, в яке мене загнали. Я не боюся. У моїх руках могутня магія та меч дикої гостроти.

Проводжу пальцями по лезу, не торкаючись гострої частини, шепочу заклинання. Це посилить холодну зброю в моїх руках. Під дією заклинання кожен удар буде посилено стократно. Від одного дотику будь-який монстр звалиться в ту ж мить.

Перший нападаючий миготить у моєму видінні. Це відбудеться за тридцять секунд, а далі напади переходять у безперервну низку, все це я передбачаю. Меч щільніше стискаю рукою, спину закриваю прозорим щитом. Перший удар за розкладом - монстр, що летить на мене, у вигляді собаки-зомбі з підсвіченими очима, роздроблений надвоє. Розворот – удар, знову помах – удар. Полетіли шматки в різні боки. За допомогою заклинання посилила швидкість своєї реакції, б’ю блискавично. Десять, двадцять, тридцять монстрів під моїми ногами, наступати більше ніде. Я розчищаю стежку магією, просуваючись назад, до виходу. Їх надто багато, щоб продовжувати бій, мої сили тануть швидше, ніж я очікувала.

Собаки-монстри із жахливими головами супроводжують мене, продовжуючи нападати. Вони з'являються нізвідки, щоразу у більшій кількості. Якоїсь миті мені здалося, що вони вилазять з-під землі, але я не зовсім впевнена в цьому. Монстри збільшились у розмірі, ніби цього разу нападають не дворові собаки, а лісові вовки. На щастя, вони не дуже схожі на родичів мого магічного символу. Переді мною гнилі моторошні тварюки, що трохи нагадують пухнастих добродушних тварин.

Нарешті настала пауза, я навіть змогла зробити пару ковтків води, яку завбачливо принесла з собою у невеликому рюкзаку. Інтуїція нагадує, що це затишшя перед бурею. Як тільки ця думка промайнула в голові, я побачила їй підтвердження. Переді мною виник величезний звір, що нагадує всіх попередніх пошарпаних монстрів, але його розміри мене вразили, якщо не сказати злякали. Здається, я розтривожила сплячу матір, і вона готова обрушити на мене весь свій гнів.

Із розвагами на сьогодні настав час закінчувати.

Обернулася вовчицею і за кілька стрибків вийшла з поріділого кола. Мої речі будуть втрачені, тому що після навернення я залишуся голою, але меч сховати я встигла, поверну його собі лише одним переміщенням. Поки бігла лісом у тілі вовчиці, зустріла ще кілька недобрих істот, але атакувати вони не намагалися, можливо, прийняли за місцеву.

Я відірвалася, перепочила. Давно не вигулювала свою вовчицю. Захотілося повиляти хвостиком, почухати за вушком задньою лапою, повалятися на траві. Але спершу треба вийти з лісу, а я, схоже, бігла не в тому напрямку, бо до виходу так і не дісталася. Ступаю вперед безшумно, подекуди перестрибую повалені дерева, сканую вовчими очима все навколо - нічого незвичайного поблизу. Мертва тиша. Занадто підозріла.