Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

- Марко! Якого біса?! - Це ще найпристойніше на що я була здатна, коли, зійшовши з трапа літака, мене під обидві руки підхопили його громили та потягли в бік машини.

Вдвічі неприємніше стало, коли я зрозуміла, що машини було дві й що Генуальдо не поїде зі мною!

- Що відбувається? - Прокричала, але чоловік, не відреагувавши на моє питання і крики, попрямував до свого авто.

Я брикалася, намагалася вирватися. Вимагала відповідей. Зусиль витрачено на "сто", реакції отримано на "нуль"

- Ти не маєш права так чинити! Вернись Генуальдо! Вернись і подивися мені в очі! - Не знаю, що саме на нього подіяло, але він зупинився. Завмер на місці, а після, повільно обернувшись, вжалив мене своїм поглядом так, що я від страху прикусила язик.

Коли він почав наближатися до мене повільним кроком, я ще раз спробувала вирватися з хватки громил і назад забігти в літак. Але ... на жаль, мої сили ніяк не могли зрівнятися з силами цих здорованів. Тому я так і залишилася шмарклею бовтатися в їх руках.

- Ти знову кажеш, і тільки після сіра речовина у твоїй голові намагається почати працювати. Я буду тебе вчити, Бібі. Учити тому, що іноді потрібно думати перед тим, як комусь кидати виклик.

- Я не кидаю тобі виклик. Я лише хочу дізнатися, що відбувається ?! - Прошипівши це, я спробувала з гідністю витримати його гнітючий погляд, але я не вміла цього робити. Раніше не виходило і зараз не спрацювало.

- Дай подумати, - розтягнувши губи в усмішці, Генуальдо вжалив мене поглядом, його усмішка вганяла в жах, - я одружився з дівчиною, у якої один вітер в голові. Рятую її дупу раз за разом, витягуючи з будь-якого лайна. І не перестаю дивуватися тому, як ти, Бібі, вміло підвищуєш рівень своїх неприємностей з кожним разом. Прокачуєш рівень?

Моєї відповіді ніхто не чекав. Здається, у Марко накипіло і він висловлював все, що так давно зберігав в собі.

- Ти наче спеціально тестуєш мене на міцність. Хочеш дізнатися на що я здатний? Хочеш перевірити що буде якщо мене довести? Ти думаєш, що ті маленькі витівки в дитинстві, ті покарання, що на тебе очікували, були жахливими? - Він був злий, його очі горіли люттю.

- Можливо я хочу перевірити чи здатний ти бути нормальним ?! Чуєш ?! Нормальним! Без всіх цих залякувань, без всього цього ....

- Не здатний! А знаєш чому? Тому що тебе знову доведеться витягувати з якоїсь халепи. Твоя дупа знайде пригоди швидше, ніж я доїду до зустрічі. Тому ти зараз підеш до готелю. Будеш сидіти під замком і під охороною. Тому я більше не дам тобі волі. Догралася, Бібі. Цього разу ти дійсно догралась!

На очі накочували сльози. Образа всередині мене наростала з кожною секундою. Ні, я не ображалася на Марко. Я розуміла, що він якоюсь мірою говорив правду. Я дійсно часто в щось влипаю. Напевно, я була не тією людиною, якій би варто було довіряти. Швидше за все. Так і було.

- Можливо ... якби ти дав мені свого часу спокійно дихати ... жити своїм життям. Не змусив би ...

- І що б було? - Підлетівши до мене і схопивши пальцями за підборіддя, він змусив мене закинути голову назад.

Сльози бризнули з очей.

- Скажи мені. Ти б була щаслива з тим слимаком? Ти зустрічалася з ним лише для того, щоб перевірити чи відреагую я. Ти заходила з ним все далі й далі тільки для того, щоб я повернувся. Я знаю, Бібі. Я все це знаю. Давай, почни ще це заперечувати. Тільки себе не обдуриш ... Кожен з нас ще з дитинства знав, що настане день, коли ти станеш Генуальдо. І не тому, що наші батьки домовилися. Не тому, що я хворий покруч, а ти нещасна принцеса. Не тому.

- Марко не потрібно ...

- З першої зустрічі кожен з нас розумів, що це незрозуміле притягування призведе до чогось жахливого. Я скажу тобі раз, дівчинко, один тільки раз. Ти належиш мені! Кожен твій подих, кожен твій ковток кисню. Це. Усе. Моє. Для тебе я чудовисько? Мені начхати! Можеш і далі називати мене покручем і хворим на голову ... Але настане момент, коли ти перестанеш брикатися. Коли тобі набридне роль жертви. Коли ти поглянеш правді в очі та жахнешся того, що все те, чого ти так боялася, тобі подобається. Я дуже терпляча людина, Бібі. Я чекаю, але моє терпіння добігає кінця.

Сказавши це, Марко відпустив моє обличчя, розвернувся і пішов до машини ...