Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

"Незрозумілий потяг ..." - ага, як же.

"Незрозумілий потяг" - та щоб тебе, придурка параліч розбив на пів дороги.

"Ти належиш мені ..." - а чи не занадто ти багато почав на себе брати?

"Роль жертви" - та я покажу тобі жертву, коли ти повернешся.

Марко Генуальдо, козел! Ти навмисне це зробив! Притягнув мене на Сицилію, замкнув в номері, а сам поїхав справами займатися.

Так, знала я прекрасно якими справами ти займаєшся в поїздках. Про твої "справах" мені су ... Софі всі вуха продзижчала свого часу. Зазвичай це блондинки з великими цицьками та штучною засмагою. Але і брюнетками, рудими, плоскими й блідими ти теж ніколи не гребував.

Ти через такі "важливі справи" навіть і знущатися свого часу наді мною перестав. Настільки я тобі стала байдуже, що наявність Лоренцо в моєму житті, стало тобі турбувати вже через кілька років. Коли у нас з ним все стало серйозно. Коли встигло перерости з "раз ти зустрічаєшся з ким хочеш, то і я буду" в як я думала щире "я тебе кохаю, Лоренцо".

Я зараз крокувала по номеру готелю і жбурляла об стіни все, що погано лежало. Генуальдо вручив мене своїм громилам, а сам поїхав. Куди? На скільки? Коли повернеться? Скільки ми тут пробудемо? Що робити мені? Що я взагалі роблю тут?!

Поступово я почала приходити до тями після тієї жахливої ​​ночі та все більше і більше починала злитися на Марко.

Так, потрібно було з Лоренцо зайти ще далі, ніж я встигла! Тому що Марко цікавить всі й все, але не я. Він спав з усім, що рухається, але, коли я його благала минулої ночі, так і не доторкнувся.

У мене, у зв'язку з цим, взагалі виникли сумніви, що він одружився не на мені, а тільки й виключно на можливості підім'яти під себе клан мого батька. Хоча, власне, Генуальдо цього ніколи й не заперечував. Однак все ж іноді мені здавалося, що і я викликала у нього якийсь інтерес. Хворий, специфічний, але він був. Мені здавалося, що він був ...

Зате тепер я чітко розуміла, що йому на мене плювати. Просто він говорив одне, а робив інше. Взагалі, коли дійшло до справи, я просила його, а він ... те ж мені, принц благородний, натомість насолоджувався моїми приниженнями. Владою. Можливістю, як завжди, вирішувати, що мені дозволити, а що ні.

Наше знайомство, спілкування, все, що нас пов'язувало, дійсно призводить до чогось незбагненно страшного. До того, що я на нього злилася. Зараз за те, що замість дівчини, він в мені бачив проблемну скалку і перешкоду у його житті - так, а ось хоч щось більше ... Марко просто звик, що я завжди була у нього під боком. Що він міг мені диктувати, що робити. Міг розпоряджатися моїм життям.

Навіть зараз! Цей гад заборонив випускати мене з номера. Залишив в чотирьох стінах, як ув'язненого. Навіть телефон відібрав. Повівся так, наче я була ручним песиком.

Сидіти. Лежати. Чекати. Бігти. Зустрічати.

З таким ставленням я, здається, скоро взагалі буду радіти, що він зглянувся до того, щоб повернутися додому і прикрашати мої сірі одноманітні будні.

- Марко! - Нестямно, з надривом закричала я і кинула подушку у вхідні двері. Якщо я не буду спокійною до його приходу, то зовсім скоро туди ж полетить щось більше.

- Скотина ти, Генуальдо! Я, між іншим, їсти хочу! - Підбігла до дверей і почала смикати за ручку. Наче я могла її відкрити. Але віру в себе втрачати не можна було.

Двері, звичайно ж, не піддалася. Зате замість цього почувся голос одного з громил:

- Я Вам дещо замовив. Зараз принесуть.

І на тому дякую! Розуміючи, що більшого від них я все одно не доб'юся, я з'їхала на підлогу вниз по стінці, підтягла ноги до живота, і, упершись лобом об коліна, стала чекати.

Просиділа так до тих пір, поки не почула, як почав провертатися ключ в замковій щілині. Від передчуття їжі й ароматів, які я вже відчула навіть з такої відстані, в животі болісно забурчало.

- Спагеті алла вонголе ?! Це Генуальдо наказав тобі замовити мені його? - Я примружилася і подивилася на мужика в той самий момент, коли відкрила кришку величезної страви.

Громила так і завмер з візком біля входу, а я зі стравою в руках і жахом в очах.

- Ні, я...

- Яяясноо ... самостійно виявив проблиски інтелекту і креативу ...

- Та який креатив, ми ж на острові, ду ...! - Він не встиг закінчити своє звернення, вчасно зупинившись. Згадавши, що я вже була не просто Белла Боста, а Белла Генуальдо.

- У мене алергія на морепродукти! - Абсолютно втративши самоконтроль, я схопила тарілку і з силою перевернула її.

Вийшло так, що вона впала на підлогу, залишаючи сліди пасти по всьому коридору.

- Генуальдо навіть доплачувати тобі за моє вбивство не довелося б! - Вигукнула я в серцях і помітила, як на соту секунди в очах громили промайнув страх.

І я зрозуміла, чого саме він боявся. Що про такі проколи міг дізнатися Марко. І тоді громило б далеко не пішов на своїх двох.

Нарешті у мене сьогодні виявився хоч один козир в рукаві ...

- Я хочу піти в ресторан. При готелі, - виторгувати більше в мене навряд чи б вийшло. Я молилася, щоб мені хоч це вдалося, - інакше розповім Генуальдо, що ти хотів мене вбити. Скажу, що чула, як ти з місцевим трибком розмовляв ...

- Щоб що? Макаронами тебе грохнути? - Цьому придурку тільки спочатку було смішно, потім різко перестало.

- Так! - Я кивнула спокійно, - ти міг насильно заштовхати мені в рот кілька ложок, і я б померла від анафілактичного шоку. Не віриш? Нумо перевірмо?! - На цих словах я підбігла до тарілки, де ще були залишки пасти та схопилася за мідію.

- Добре! - Кинувся громила в мою сторону, після чого виштовхав за двері. Якомога далі від смертоносної пасти, - вали в ресторан! Тільки жери там швидше, у тебе є пів години.

Ці слова, кинуті мені в спину, я почула, вже спустившись на поверх нижче. Я так поспішала, що тільки увійшовши в ресторан зрозуміла, що мої руки й навіть взуття були забруднені соусом від пасти.

- Де у Вас вбиральня? - Запитала в адміністратора ресторану і пройшла за вказаним напрямом. Поспішала так, що не помітила, як в сторону туалетної кімнати за мною попрямували два мужики.

Вимити руки в той момент у мене так і не вийшло. Не даючи мені можливості схаменутися, за мною слідом увірвалися ці головорізи. І зі словами "якщо Генуальдо не розуміє по-хорошому, значить буде по-поганому. Його баба в наших руках зробить його більш поступливим", затиснули мені рот і ніс мокрою ганчіркою.

Змушуючи вдихнути хлороформ.