Читати книгу - "Обійми пристрасті, Альона Гейруш"

Розділ 26

Ну чому я така слабка поряд з ним? Чому він отримує мене, варто йому тільки доторкнутися до мене? Я втішала себе тим, що  на мить мені здавалося, наче я для нього якась особлива, не така як інші. Або ж мені хотілося вірити в це. Ці думки стрибали в моїй голові, не даючи розслабитися, під струмами гарячої води.

Закінчивши зі сніданком, мене відвіз водій Руслана до салона. Де на мене вже чекали професіонали своєї справи для того, щоб підготувати мене до сьогоднішньої вечірки. Взагалі не розумію чому я повинна туди іти.

Адже я зовсім не розумію як себе потрібно поводити в такому колі людей. Та й приємного там мало у спілкуванні з ними, більшість одягають лише свої маски, щоб здатися щасливими та привітними.

Дівчата були досить енергійними та добре розумілися в сучасних стандартах моди, мені підібрали білий брючний костюм з корсетом, який ще більше видовжував мої ноги, а за рахунок корсету талія здавалася ще вузькіша. Шию прикрасив стриманий чокер, ланцюжок якого спадав майже до пупка.

Закінчивши із стилем, ми перейшли до волосся та макіяжу, наді мною трудилися дві дівчини, а тому  година часу і я в повній бойовій готовності. Результат перевершив всі мої сподівання. Волосся, зачесане назад, легкими хвилями спадало по спині, макіяж з особливим акцентом на очах. В житті ще ніколи не підводила їх чорними тінями. Я виглядала дорослою та впевненою у собі.

Дивлячись на своє відображення, себе там не впізнавала. Я перетворилася на вишукане стерво, яке знає чого вона хоче від цього життя. В такому образі дуже легко було приховати ту налякану дівчинку Ніку.

Але від цього задоволення зовсім не отримала, я навпаки хотіла залишатися  тою звичайнісінькою Веронікою, яку ніхто ніколи не помічав. Закінчивши зі своїм внутрішнім діалогом, я подякувала дівчатам та поспішила на вихід, так як водій Руслана на мене вже чекав .

Водій, як завжди, лише побачивши моє наближення, вийшов першим та відчинив двері.

- А до такого і дійсно можна швидко звикнути, - якось зніяковіло подумала про себе.

Коли двері зачинилися зрозуміла, що в салоні не одна, повертаю голову та зустрічаюся з ним. Від його погляду одразу стає якось моторошно. Руслан не такий як зазвичай, зараз від нього віяло стальним холодом. Він був наче натянута струна, яка от -от і лопне. В такому стані був схожим  на спрвжнє чудовисько, увесь  напружений та роздратований. Але він добре себе контролює і на перший погляд може здатися, ніби Руслан серйозний та зібраний.

Я без слів розумію, що мені краще мовчати. І тому решту дороги ми їдемо в тиші, яка задовільняє нас обох. 

Коли машина зупинилася, Руслан звернувся до мене:

-Тримайся поруч, розмову довго ні з ким не підтримуй, на прямі запитання чіткої відповіді не давай . 

-Прямі запитання - це які? - обережно уточнюю я.

-Хто ти? Як ми познайомилися? Які у нас відносини? Ну і в такому дусі. - поправляючи краватку, наказує мені.

-Хіба так не зрозуміло, хто я для тебе така, - безневинна така претензія з мого боку його доводить наче до сказу. 

Він роздуває свої ніздрі, зажимає силою скули та  починає грубо гарчати:

- Ти моя особиста курва, іграшка, підстилка - називай, як тобі більше подобається. Особисто мене влаштовує все з вище перерахованого.

Я ледь стримую сльози, які зрадницьки підступили до очей.

Так тільки не зараз, не перед ним. Повільно видихаю та намагаюся себе заспокоїти. 

Виходимо одночасно з авто та опиняємося поруч. Він, не гаючи ні хвилини, бере мене за руку та проводить в середину банкетного зала. Його дотики занадто гарячі, здається, що в його руках я ніби іграшка на ниточках, достатньо тільки смикнути, як вона починає рухатися. Так і я, вібрую кожною клітинкою свого тіла, варто йому тільки торкнутися.

В середені  все занадто  пафосно та  всі, наче з обкладинки журналу. Я чомусь одразу захотіла бути по той бік - звичайною офіціанткою, яка радіє, що їй довелося обслуговувати таку еліту та якій непогано за це заплатять по закінченню.

До нас підходили різні люди, віталися та з цікавістю розглядали мене. Я ж тільки мовчала та посміхалася. Зовсім не хотілося дратувати його. Чомусь сьогодні він дуже збуджений, а попасти під його гарячу руку зовсім не хотілося. У нього ніби ховалися різні особистості. Наче в героя з фільму, який я зовсім недавно у бабусі мала можливість переглянути. Дивне звісно порівняння, але його поведінку я не могла ніяк зрозуміти. Поки я давала оцінку його поведінці, до нього впевнено наближалася вона - та сама дівчина з Дубаї. Чомусь вона мені добре запам'яталася. Я роблю крок назад та бачу те, що мене наче паралізує від болю. 

Діана його обіймає, цілує прямо в губи та щось йому там шепоче. Я реагую моментально, мене наче обливають холодною водою, а я стою і від жаху не можу вдихнути на повні груди. Не можу більше залишатися тут, мені потрібно негайно втекти звідти, зникнути назавжди. Я рівняюся з Русланом, навіть не подивившись на нього, промовляю:

-Я до вбиральні, - сама іду наче під наркозом, мені негайно потрібно прийти в себе. Включаю холодну воду, схиляюся над раковиною, мочу руки та прикладаю їх до шиї. І чому мені було так боляче бачити, що його торкається інша. А ще дратувало те, що він їй дозволив це зробити, а отже між ними серйозні відносини. 

Не встигаю вийти, як одразу легко бьюся об тіло жінки, піднімаю очі, ну звісно ж - Діана, яка дивиться на мене зверху вниз і якось гордо говорить мені:

-Коли я стану дружиною Руслана, не потерплю поряд з ним таких повій, як ти!

 Я випрамляюся , натягую маску байдужості і відповідаю:

- Та невже, а чому тільки після одруження? Чому ж Руслан сюди  прийшов з такою повією, а не з майбутньою дружиною? - одразу повертаюся, та йду геть.

Вийшовши, одразу побачила його біля бара. Підходжу  до Руслана та намагаюся не видати себе, що ревную його, що болісно бачити його поряд з іншою. Тому тримаюся впевнено, як мені здавалося. Але варто йому нахилитися до мене, як я тут же зриваюся: