Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

— А коли поранених буде більше, ніж сім?

— Якщо їх правильно перев’язати, декотрі зможуть пересуватися самостійно.

— А коли й це не допоможе?

— Бодай тобі буря, Тефте, — пробурчав Каладін, починаючи шити. — Тоді ми прихопимо тих, кого зможемо, а тоді знову повернемося з мостом, щоби забрати тих, хто залишиться. Візьмемо з собою Ґаза, щоб солдати не хвилювалися, що ми втечемо.

Той мовчав, і командир уже приготувався зіштовхнутися з невірою. Але натомість сивочолий солдат усміхнувся. Здавалося, він навіть трішки просльозився.

— Подих Келека. А й правда. Ніколи не думав…

Каладін нахмурився й звів очі на Тефта, рукою затискаючи рану, щоб спинити кровотечу.

— Що це з тобою?

— Та ні, нічого, — Тефт насупив брови. — Зосередься на роботі! Ти потрібен цьому хлопчині.

Той знову заходився зшивати.

— А ти не забуваєш носити з собою капшук зі сферами, як я тобі порадив? — запитав Тефт.

— Не в казармі ж мені його залишати. От тільки незабаром їх доведеться витратити.

— Ти нічого такого не зробиш, чуєш мене? Ті сфери приносять удачу, затямив? Тримай їх при собі та слідкуй, щоб вони постійно були заряджені.

Каладін зітхнув:

— Гадаю, з цією партією щось не так. Буресвітло не тримається в них. Вони тьмяніють усього за кілька днів, знову й знову. А може, це якось пов’язане з Розколотими рівнинами. Бо й у решти хлопців бувало те саме.

— Хм, дивно, — сказав Тефт, потираючи підборіддя. — Невдалим видався сьогоднішній штурм. Ворог повалив три мости й перебив силу-силенну обслуги. Цікаво, як це ми нікого не втратили.

— У нас загинув Данні.

— Однак не на етапі штурму. Ти постійно біжиш попереду, і стріли завжди оминають тебе. Чи ж не дивно?

Каладін знову звів очі й нахмурився.

— До чого ти хилиш, Тефте?

— Ні-ні, це я так. І не відволікайся від шиття! Скільки разів повторювати?

Звівши брову, той знову взявся до роботи. Останнім часом Тефт став дуже дивакуватий. Чи це давався взнаки стрес? Багато хто вірив у забобони, пов’язані зі сферами та Буресвітлом.

Скеля та люди з його відділення принесли ще трьох поранених і відрапортували, що більше не знайшли. Якщо мостонавідник падав, то нерідко йому судилася доля Данні — чоловіка просто затоптували. Що ж, так їм хоча б не доведеться робити ще одну ходку на плато.

В усіх трьох були серйозні рани від стріл, тож Каладін покинув пацієнта з порізом на руці, звелівши Шраммові затискати його недозашиту частину. Тефт розжарював кинджал для припікання: новачки вочевидь втратили чимало крові. А один, найвірогідніше, був уже на божій дорозі.

«Скільки ж воєн ведеться на світі!» — подумав за роботою Каладін. Його сон висвітлив те, про що й так подейкували інші. Зростаючи в гартстоунській глушині, він і гадки не мав, наскільки пощастило їхньому містечку, що воно не бачило битв.

Весь світ був утягнений у війну, а він тут зі шкури пнувся, щоб урятувати кількох злидарів-мостонавідників. І чим би це допомогло? Та сам все ж продовжував припікати плоть і зшивати, рятуючи життя, як навчив його батько. Він потроху розумів той вираз безнадії, який проступав у Лірінових очах у ті нечасті темні вечори, коли той усамітнювався й заглядав у чарку.

«Ти намагаєшся спокутувати свою вину перед Данні, — подумав Каладін. — Але навіть допомагаючи іншим, його не повернеш».

Він утратив того пацієнта, чиї шанси на виживання вселяли сумніви, зате врятував чотирьох інших. Зрештою, і той, що був із забоєм голови, став приходити до тями. Каладін знеможено опустився на підібгані ноги. Відмивши скривавлені руки під струменем води з бурдюка Лопена, він наостанок згадав і про власну рану та потягнувся туди, де стріла розпорола щоку.

І завмер. Бо скільки б не ковзав по шкірі, а все ніяк не міг намацати порізу. А як же кров, що збігала по щоці й підборіддю? А чітке відчуття розсічення, воно ж було?

Тіло пройняв мороз. Він підвівся й помацав рукою чоло. Що відбувалося?

До нього хтось підступив. На віднедавна чисто поголеному обличчі Моаша вздовж підборіддя зміївся давній шрам. Він уважно глянув на Каладіна.

— Я щодо Данні…

— Ти вчинив правильно, коли повівся саме так, — сказав командир. — І, напевно, врятував мені життя. Спасибі.

Моаш неквапливо кивнув. А тоді повернув голову та глянув на четвірку поранених. Лопен і Даббід саме напували їх і розпитували, як кого звати.

— Я не мав рації щодо тебе, — сказав раптом він і простяг Каладінові руку.

Той нерішуче потис її.

— Дякую.

— Ти придурок і провокатор. Але чесна людина, — Моаш тихенько хихикнув. — Тож якщо нас через тебе переб’ють, це вийде ненавмисно. Чого не скажеш про декого з тих, хто командував мною. Ну, балачки балачками, а час нам готувати поранених до транспортування.

54

Курзу-верзу

«Тягар кожного з дев’ятьох став моїм. Чому я змушений нести на собі їхнє безумство? О, Всемогутній, звільни мене від цього». — Дата отримання зразка: палагесес, 1173; точний час до смерті невідомий. Досліджувався світлоокий багатій. Запис зроблено з чужих слів.

Холодне вечірнє повітря натякало на можливість скорого приходу чергової порції зими. Тож поверх штанів і сорочки Далінар одяг теплий військовий сюртук, що застібався наглухо під саме підборіддя, проте нижче пояса розлітався, наче плащ, а довгі поли ззаду та з боків сягали щиколоток. Свого часу їх носили з такамою, але князь ніколи не любив цього вбрання, що скидалося на спідницю.

Бо ж форма — не данина моді чи традиції, її мета — зробити його помітнішим для тих, кого він веде за собою. А якби й решта світлооких принаймні носили свої кольори, це практично унеможливило би будь-яке непорозуміння.

Князь ступив на королівський бенкетний острівець. По боках, де зазвичай стояли жаровні, тепер були змонтовані штативи із закріпленим на кожному з них новим фабріалом, який випромінював тепло. Потік між острівцями заледве дзюрчав: у горах перестали танути льодовики.

Гостей того вечора зібралося небагато, хоча це особливо кидалося в вічі на чотирьох острівцях для пересічних запрошених. Коли ж ішлося про доступ до монарха та великих князів, то люди поприходили б,